До 135-річчя Гната Хоткевича
Феномен Гната Мартиновича Хоткевича (1877-1938) українського письменника, музикознавця, театрального режисера, культурно-громадського діяча, композитора, музиканта не лише у поєднанні перелічених іпостасей, а ще й в тому, що це один із небагатьох видатних українців, який відомий всій Україні.
Про майстра можна писати багато: згадати і 12-й археологічний з’їзд у Харкові 1902 року (коли Хоткевич підняв питання соціального положення харківських кобзарів і лірників, показавши аудиторії красу автентичного кобзарського виконання), і його безсмертні літературні твори, і Гуцульський театр, і Національний хор, віртуозне виконання та створення бандури харківського типу, але тут ми приділимо більше уваги Хоткевичу як музикознавцю.
В 1930-му році у Харкові виходить друком єдина у своєму роді узагальнююча праця Хоткевича «Музичні інструменти українського народу». Книга сполохала чиновників від культури, адже хоткевичева концепція відстоювала національні засади вивчення музичного інструментарію, приділяла увагу в першу чергу питомим українським інструментам. Нищівна критика в умовах жорстокого тоталітаризму, а також нові концептуальні пошуки підштовхнули Гната Мартиновича зробити дипломатичний хід: автор розширив обсяг видання вдвічі, додав масу корисного фактологічного матеріалу, нотних прикладів, ілюстрацій, а також описав не лише українські національні інструменти, але й додав опис інструментарію, що, будучи винайденим не в Україні, активно використовувався на українських теренах. Зазнала значних змін і теоретична база роботи, критерії класифікації інструментів, і, нарешті, на відміну від першого видання – у другому з’явилися ґрунтовний «Вступ» та «Закінчення».
Таким чином Хоткевич зняв з себе звинувачення в шовінізмі і одночасно вніс зміни до теоретичного та класифікаційного аспектів роботи, що було результатом багатолітньої музичної практики автора. Під кінець 1937-го року Хоткевич мав на руках нову, переосмислену і переформатовану редакцію своє праці, яку виношував чи не все життя. Та у 1938 році за «участь у контрреволюційній організації» Гнат Хоткевич був заарештований та особливою трійкою УНКВС по Харківській області від 29 березня 1938 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 8 жовтня 1938 року. Страшна і до болі «шаблонна» доля українських патріотів 20-30-х років ХХ ст…
Рукопис «Музичних інструментів…» опиняється у дружини Хоткевича – Платоніди Володимирівни, а пізніше, після реабілітації Хоткевича у 1956 році – у Львові, в Державному історичному архіві. Довгий час перша редакція книги знаходиться в «спецхранах». Доступ до рукописів Хоткевича теж обмежений. Зовсім недавно у центральному державному історичному архіві у м. Львові вдалося ретельно ознайомитись із рукописами Хоткевича. Виявилося, що рукопис другої редакції «Музичних інструментів…» в ідеальному стані: в ньому немає жодного випущеного аркуша, а сторінки пронумеровано рукою автора…
Майже рік копіткої роботи і друга редакція фундаментальної праці нарешті побачила світ. Видання є підручною книгою як для студентів, так і для викладачів музичних закладів з огляду на недоступність першої редакції праці навіть в радянський час.
І ще цікава деталь… Після місяців митарств і звернень до Міністерства культури України (а Верховна Рада ухвалила постанову «Про відзначення 135-річчя з дня народження Гната Хоткевича»), упорядник вищезгаданого видання отримав відповідь від Міністерства культури, в якому чорним по білому написано: «Стосовно видання рукопису «Музичні інструменти українського народу» інформуємо, що під час обговорення та затвердження Організаційним комітетом Плану заходів, з нагоди відзначення 135-річчя з дня народження Гната Хоткевича (протокол від 8 червня 2012 року № 1) було висловлено думку щодо вилучення з проекту зазначеної позиції, оскільки вказаний твір, за оцінками фахівців, має більш історичну цінність, ніж практичну. Рішення було схвалено одностайно»…
Отже, на думку «фахівців» (які, очевидно, в очі не бачили той архівний рукопис) праця Хоткевича морально застаріла?.. Щоб це з’ясувати – достатньо лише розгорнути ще «свіженьку» книгу і збагнути всю актуальність, дивовижну енциклопедичність знань та педагогічний спосіб письма автора.
Ave Хоткевич!
О. ДЕРКАЧ,
доцент Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна.
Маю цю книгу. Захоплива. Цікаво написана. Читається, як художня.