У маленьких сільських шкіл є цікава особливість. Учнів і педагогів у них так мало, що урочисті лінійки тут схожі на тепле родинне свято, а не на офіційний захід. Немає метушні і голосного гамору, властивих великим навчальним закладам. Діти шикуються не у кілька рядів, а в один, тож усі добре бачать один одного. Тут і без мікрофона чути кожне слово промовців.
Саме в такій атмосфері відбувалось свято останнього дзвоника у Лючанській ЗОШ І-ІІ ступенів, де навчається лише 80 учнів. Героїв свята, цьогорічних випускників-дев’ятикласників було лише 10 – вісім дівчат і двоє хлопців. Але це, напевно, єдине, що відрізняло лючанський останній дзвоник від інших, бо сценарій таких свят, як правило, традиційний, а от емоції і сльози їхніх учасників завжди свіжі і незабутні.
Піднімали синьо-жовтий прапор, лунала мелодія Державного Гімну, урочистою ходою йшли випускники. Щирі напутні слова мовили директор школи Дарія Кузич, Лючанський сільський голова Василь Коломийчук, методист РМК Надія Ємець, перша вчителька Марія Бович, класний керівник Марія Ткачук, мати однієї з випускниць Ганна Токарчук, парох місцевої церкви отець Роман.
Тріпотіли на холодному вітрі улюблені випускницями старомодні сині шкільні платтячка і різнофасонні білі фартушки. Лунали зворушливі вірші та пісні. Гонорувався і терпляче чекав виконання своєї важливої місії пишний коровай на вишитому рушнику. Крадькома витирали хустинками заплакані очі матері, жалібно схлипували дев’ятикласниці. Вітер розкидав на захмареному небі різнокольорові повітряні кульки. А шкільний дзвоник несподівано для організаторів свята відмовився виконувати свою прощальну мелодію. Напевно, не хотів відпускати від себе школярів. Нудно йому без них.
Текст і фото Аліси МУДРИЦЬКОЇ.