Акціонерне товариство «Укрпошта» масово скоротило листонош. Оскільки керівники усіх відділень на місцях без дозволу київського начальства бояться й слово мовити для преси, доводиться брати інформацію з відкритих джерел, щоб розібратися у ситуації, що склалася. Поділюся тим, що вдалося з’ясувати.

«За згодою сторін»

Листоноші кажуть, що про велике скорочення ширилися чутки з початку року. У червні (запам’ятайте цей місяць) їх почали викликати у відділи кадрів. Пропонували написати заяву і звільнитися добровільно – за згодою сторін. Нібито поставили ультиматум: якщо не звільняться, то оклад(и), передбачені на цій дільниці, розділять на всіх, хто залишиться.

Варто зазначити, що багато українських листонош вже не перший рік працюють на неповну ставку (0,5, 0,75) від мінімального посадового окладу (6700 грн). Якщо на дільниці, наприклад, працювало четверо осіб, а запланували одну мінімальну ставку, то ставку обіцяли поділити на чотирьох, якщо троє не звільняться. Порахуйте, скільки отримав би кожен. Тепер зрозуміло, чому люди дружно написали заяви та стали безробітними.

Укрпошта ніде не повідомляє, скільки листонош у липні втратили роботу. Масштаб скорочень можна продемонструвати на прикладах. У Косівському відділенні залишилося чотири листоноші, а було – 10. Територія їхнього обслуговування не зменшилася: Косів, Город, Черганівка, Смодна. Окрім додаткового навантаження, тепер доводиться працювати у незнайомих селах, де вони нікого не знають, не орієнтуються у назвах вулиць та нумерації будинків, якщо така є.

У селищі Верховині скоротили двох з чотирьох листонош.

Днями зателефонував знайомий з міста Івано-Франківська, сказав, що його мікрорайон раніше обслуговували восьмеро листонош, залишили двох.

Фахова профспілка добровільно-примусове звільнення тисяч колег у тяжкий воєнний та економічний час мовчки «проковтнула». Я не бачила і не чула жодної заяви профспілкових лідерів поштової галузі з цього приводу.

А коли жителі сіл (ця проблема торкнулася їх найбільше), журналісти та органи місцевого самоврядування України зчинили шум, керівництво Укрпошти зробило здивовані очі і розвело руками: «Чого ви від нас хочете? Листоноші самі звільнилися. Добровільно. Ніхто нікого не виганяв».

Стандартизація

29 червня редакція «Гуцульського краю» отримала електронною поштою роз’яснення прес-служби Укрпошти такого змісту: «…З 1 липня у більшості відділень поштового зв’язку зміняться графіки роботи. Відтепер вони працюватимуть максимально можливий час і будуть відкриті у вихідні дні…

…Також Укрпошта поступово переглядає графіки робіт сільських стаціонарних відділень. Якщо раніше вони працювали 2-3 дні на тиждень, відтепер двері відділень будуть відкриті для клієнтів протягом 5-ти днів…

…Це не останнє оновлення графіків роботи відділень, оскільки мета компанії – максимально стандартизувати їх, щоб бути простими, зрозумілими та передбачуваними для клієнтів. Впроваджені зміни є частиною стратегічного плану розвитку Укрпошти та поліпшення процесів, направлених на удосконалення якості та сервісу поштового оператора», – написано у прес-релізі.

Не прості, не зрозумілі і не передбачувані

Зауважте, жодного слова не сказано про масове звільнення листонош. Не згадано й те, що з 1 липня 2023 року в багатьох сільських населених пунктах припиниться адресна доставка грошових виплат, газет, листів, платіжок – за ними людям доведеться йти самим у центр села, до стаціонарного чи пересувного відділення.

Продукти та побутові товари теж не розноситимуть по хатах, якщо на дільниці немає листоноші.

Укрпошта не попередила своїх ділових партнерів – редакції газет про те, що в багатьох селах не будуть доставляти газети передплатникам за місцем проживання.

На сайті Укрпошти та її сторінках у соціальних мережах постійно щось продають і рекламують: товари, книги, марки…

Про масове звільнення листонош, про погіршення обслуговування мільйонів абонентів – анічичирк.

Не ми – до вас, а ви – до нас

Отже, Укрпошта «послала» більшість українців у стаціонарні чи пересувні відділення. Обіцяють, що стаціонарні тепер працюватимуть частіше і довше (п’ять днів на тиждень і повний робочий день). У села, де листонош немає, приїжджатимуть пересувні відділення: за графіком, лише на кілька годин. Цих кілька годин люди стоятимуть на вулиці – у дощ, спеку і заметіль. Хто запізниться, той не встигне: пенсію повезуть далі, газети і платіжки кинуть десь у куток в найближчому магазині.

Працівники поштових відділень, жителі та органи місцевого самоврядування сільських населених пунктів, особливо гірських, десятиліттями пояснюють столичній адміністрації Укрпошти, і не лише їй, специфіку провінції. У нас – великі відстані між помешканнями. До деяких хат можна дійти тільки пішки або добратися на потужному джипі.

В селі живе багато немічних літніх людей, часто – одиноких. Вони фізично не можуть дійти до центру села, щоб отримати пенсію чи газету. І чи буде безпечним їхнє повернення додому – з кількома тисячами у гаманці? Старенька квола людина – ідеальна жертва для зловмисника.

Брати готівку в банкоматі, користуватися банківською карткою більшість з них до смерті не навчаться. Та й чи у багатьох селах є банкомати та термінали у магазинах?

Хто тепер принесе одиноким стареньким пенсію? Хто занесе в хату продукти, до чого їх привчила сама Укрпошта? Хто покладе у хвіртку районну газету – джерело цікавої та важливої інформації про їхні село, район, про людей, які живуть поряд?

Відповідей на ці питання немає.

Шантаж

Я пам’ятаю період, коли українська банківська система почала потужно розвиватися і захотіла переманити пенсіонерів до себе. Як тоді заметушилася Укрпошта! Як вона тоді вболівала за стареньких і хворих людей! Її керівництво – у столиці та на місцях – з кожної офіційної трибуни переймалося проблемами селян, пенсіонерами та інвалідами, згадувало великі відстані між хатами і селами.

Уповноважені банки (через які здійснюють виплату пенсій і грошових допомог) прямо вказували на те, що «війну за виплату пенсій» спричинила не турбота про клієнтів, а чималі гроші, які держава платить Укрпошті за їх доставку. А от вони – банки – не беруть за видачу цих коштів жодної копійки з бюджету.

Укрпошта тоді відвоювала право розносити пенсії та соціальні виплати. Банки втратили інтерес до села. Може, якби тоді перемогли фінансові установи, нині банкомати і термінали стояли би в кожному магазині на кожному присілку.

У 2021 році Міністерство соціальної політики знову захотіло перевести пенсійні нарахування на банківські картки. Мабуть – з метою економії бюджетних коштів. Це мало відбутися з 1 вересня 2021 року.

Якщо Укрпошті так важко і невигідно доставляти пенсії людям додому, то це рішення вона мала зустріти криками: «Ура! Нарешті – позбулися. Розносьте пенсії хто хоче».

Але ж ні!

Вона заявила, що, за її даними, тоді (у 2021 році) 13 мільйонів українців не мали доступу до банківських послуг. А ще казала, що потрібно зберегти робочі місця для 10-ти тисяч листонош.

1 квітня 2021 року Кабмін здався. Рішення про переведення усіх пенсіонерів на обслуговування у банки не ухвалили. Тарифи на доставку пенсій – підвищили: до 2,65% суми виплати – у селах та до 1,3% – у селищах міського типу та містах.

На сайті Укрпошти і сьогодні запрошують: «Вибирайте Укрпошту, як і 3,5 мільйонів пенсіонерів по всій Україні. Укрпошта є навіть у найвіддаленіших куточках країни, а тому не потрібно щомісяця їздити до банкомата, щоб зняти кошти з картки. Ви отримуєте пенсію з рук в руки».

Сьогодні це виглядає як цинічний стьоб.

Цікаво й те, що у 2021 році підвищення тарифів пояснювали не лише необхідністю забезпечити своєчасну доставку пенсій, а й бажанням зберегти робочі місця для 10-ти тисяч листонош.

Генеральний директор Укрпошти Ігор Смілянський так прокоментував тодішнє рішення Кабміну: «Радий повідомити, що Укрпошта за сприяння Міністерства інфраструктури та Міністерства соціальної політики досягла компромісу в питанні тарифікації доставки пенсій. Ми боролися не за перегляд тарифів, ми боролися за збереження робочих місць листонош, чия зарплата залежить від доходу Укрпошти від фіксованих послуг, і за те, щоб більше трьох мільйонів українців отримали вчасно пенсії та виплати».

А що відбувається зараз? Вчасно отримувати пенсії та виплати – не треба? Пенсіонери всі повмирали чи помолодшали? Інваліди одужали? За збереження 10 тисяч робочих місць листонош адміністрація вже не бореться?

Нинішня ситуація дуже схожа на шантаж. Не здивуюся, якщо тарифи на доставку соціальних виплат клієнтам Укрпошти найближчим часом зростуть. Тільки усіх звільнених листонош на роботу вже не повернуть. Таких собі «два в одному» від Укрпошти.

Монополіст

А зараз – «вишенька на торті». 29 березня 2021 року Кабінет Міністрів прийняв постанову №277 «Про додаткові заходи щодо організації виплати і доставки пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання одержувачів у межах України», якою передбачено зміни в організації виплати і доставки пенсій та грошової допомоги. Зокрема, запроваджено конкурсний механізм відбору надавачів послуг з виплати та доставки пенсій, грошової допомоги за місцем проживання одержувачів.

До участі в конкурсі мали допускати «операторів поштового зв’язку, які провадять діяльність протягом не менше п’яти років і надають свої послуги в адміністративно-територіальних одиницях,.. якщо такі суб’єкти господарювання мають фінансову та матеріально-технічну спроможність забезпечити схоронність коштів, призначених для виплати пенсій та грошової допомоги, та їх доставку одержувачам».

Пенсійному фонду України доручили провести конкурс для вибору організацій, які здійснюватимуть виплату і доставку пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання одержувачів у межах України.

Але. Увага! Це важливо! Конкурс мають провести протягом шести місяців ПІСЛЯ ПРИПИНЕННЯ АБО СКАСУВАННЯ ВОЄННОГО СТАНУ В УКРАЇНІ. Коли це станеться – наразі невідомо.

Тому в Постанові КМУ чітко зазначено: «До останнього дня місяця, що передує місяцю набрання чинності договором із переможцем конкурсу, функції організації, що здійснює виплату і доставку пенсій та грошової допомоги ЗА МІСЦЕМ ФАКТИЧНОГО ПРОЖИВАННЯ ОДЕРЖУВАЧІВ у межах України, здійснює національний оператор поштового зв’язку – товариство «Укрпошта».

Тобто, навіть якщо би, наприклад, Нова пошта зараз перехопила ініціативу і захотіла налагодити кур’єрську доставку пенсій і соціальних виплат за місцем проживання їх отримувачів, вона цього не зможе зробити, не має права.

Саботаж

Для пояснення того, що відбувається з доставлянням друкованих видань, підходить саме це слово – саботаж. Складається враження, що Укрпошта хоче позбутися газет – клопоту багато. Ліпше надрукувати чергову серію дорогих марок. Під час війни філателісти розкуповують їх, як гарячі пиріжки.

Однак треба зробити хорошу міну при поганій грі. Теперішнє скорочення листонош Ігор Смілянський, зокрема, пояснює тим, що тиражі газет знизилися, а деякі газети – перестали виходити. Каже, що тримати поштовика в селі для доставки двох примірників газет – не буде.

Нагадаємо, що листоноша не тільки газети розносить, а й пенсії, грошові допомоги, платіжки за комунальні послуги, повістки в суд, а ще – бакалію і побутову хімію.

Газети людям доставляють додому не задурно. За це Укрпошта отримує більше 30 відсотків від суми передплати. А ще окремо бере гроші за її оформлення.

На початку допису я просила вас запам’ятати слово “червень”. Це – останній і дуже важливий місяць для оформлення передплати газет і журналів на друге півріччя.

Нагадаю, що передплату проводить саме Укрпошта. Так от – цього року вона її провалила. Тиражі всіх друкованих видань в Україні зменшилися на третину.

Скривджені та ображені листоноші, що відпрацьовували останні дні перед звільненням, відмовлялися брати кошти та оформляти передплату. Перспектива кілька кілометрів самим щотижня йти у центр села, навіть за улюбленою газетою, сподобалася не всім читачам.

Логічно було би позиватися до Укрпошти: і редакціям, і передплатникам. Адже вони авансом оплатили послугу, яку перестали надавати. Та спробуйте вгадати, чим закінчиться судова баталія з поштовим гігантом, який може дозволити собі найняти висококваліфікованих юристів, яким, очевидно, платять не 0,5% від мінімальної заробітної плати, як бідолашним і безправним листоношам.

Ніхто газет не читає

Так стверджує пан Ігор Смілянський, коментуючи падіння тиражів. Справді, тиражі зменшилися в усьому світі. Багато видань виходять лише в електронному вигляді.

На це є об’єктивні причини, передусім – розвиток Інтернет-видань і соціальних мереж.

Але українські регіональні газети не всі зникли, вони виходять, їх передплачують. Якщо місцева друкована преса має «померти», то хай це відбувається природнім способом, а не від того, що їй спеціально перекривають кисень. Тираж «Гуцульського краю» на початку 2023 року становив 2900 примірників. Хіба це “ніхто”? Хіба не варто працювати і старатися для такої кількості людей: і газетярам, і листоношам?

Варто зазначити, що й Укрпошта добряче доклалася до зменшення тиражів, послідовно скорочуючи листонош, подовжуючи їхні маршрути, оцінюючи їхній труд мізерними зарплатами. Передплатників точно було би більше, якби газети приносили вчасно. Про непоодинокі випадки, коли тижневик доставляють раз на два тижні, а то й рідше – розповідають усі редактори, на це скаржаться читачі газет.

«Я підозрюю, – написала у Фейсбуку передплатниця однієї з українських районних газет, – що хтось там згори свідомо добиває регіональні газети, залишає сільського мешканця без зручних і потрібних послуг – своєчасної оплати комунальних платежів, отримання пенсій, інформаційного ресурсу. Єдиний марафон про наше село не розкаже.
Не заплаче з нами за нашими хлопчиками-земляками, які гинуть, захищаючи Україну. Не порадіє за наших жінок-трудівниць, які день і ніч готують передачі на фронт. Йому байдуже, що в нашого села – незабаром ювілей. Йому нецікава історія нашого краю, про яку пише районка. Тож і закидають село печивом, цукерками, ковбасою, тушонкою, катаючи їх у понад 30-градусну спеку туди-сюди у пересувних відділеннях, втрачаючи дорогущий бензин, не виконуючи основну свою функцію – доставку пенсій, періодики, кореспонденції», – констатує у Фейсбуку читачка звичайної української районки.

Реакція

Українці, обурені «новаціями» Укрпошти, влаштовують акції протесту біля стаціонарних і пересувних відділень. Заворушилися місцеві органи влади, бо мусять реагувати на чисельні скарги громадян. На сесіях рад приймають звернення до Президента, Голови Кабміну та генерального директора Укрпошти з вимогою вирішити цю проблему на користь людей.

Журналісти друкованих видань б’ють на сполох, нагадують вищим і місцевим органам влади про інформаційну безпеку в час війни. Адже перше, що роблять окупанти на завойованих у нас територіях, це привозять своїх вчителів, відкривають свої телеканали і видають свої газети. А в незалежній Україні регіональну україноцентричну і патріотичну пресу послідовно знищують. Несвідомо? Чи таки свідомо?

Перефразовуючи давній афоризм, варто зазначити: народ, який не читає своїх газет (не дивиться своє телебачення), читатиме (дивитиметься) чужі. У нашому випадку – російські. До чого це призвело на сході країни – бачимо щодня. Та й у західних регіонах живуть чимало латентних колаборантів, які виросли і продовжують рости на російських фільмах, піснях і новинах.

Підтримка українських засобів масової інформації – це захист нашого інформаційного простору. Якісні українські ЗМІ – це теж потужна і вкрай необхідна ПВО – противорожа оборона.

Село вигибає

Колись оповідання під такою назвою написав наш знаменитий земляк Марко Черемшина. Якщо почитати у соціальних мережах коментарі генерального директора Укрпошти Ігоря Смілянського в дискусіях на тему нинішніх «новацій», то складається враження, що українському селу скоро – гаплик.

На коментар про те, що листоноші багато працюють, він написав: «Ну давайте – чесно. Яка робота – та ж сама? Що – листи та газети в тій же кількості? Кількість клієнтів кожен рік зростає? В селі передбачається бум народження дітей? Як ставки (зарплати листонош. – А.М.) будуть зростати, якщо буде падати кількість клієнтів?».

Якщо застосовувати його логіку, то навіщо в селах будувати дитячі садки і школи, спортивні майданчики, утримувати ФАПи, прокладати дороги? Кому потрібні села, якщо з ними так багато клопотів і витрат? Давайте усе закриємо.

Це дуже тривожна тенденція. Це схоже на СЕЛОцид.

Не все вимірюють калькулятором

Ігор Смілянський бідкається, що держава Укрпошту не фінансує. Хоча, як ми вже з’ясували, його відомство отримує гроші з бюджету за доставку пенсій і соціальних виплат. Це дуже схоже на дотацію.

Не забуваймо, що держава передала нинішньому керівництву Укрпошти набагато більше, ніж дотацію – гігантську клієнтську мережу, сформовану десятиліттями; колектив досвідчених фахівців, перевірену досвідом логістику, обладнання, приміщення. Ігор Смілянський отримав для управління готовий, у деяких питаннях – монопольний, бізнес.

Так, напевно, – громіздкий, неповороткий, що потребує не тільки косметичного, а й капітального ремонту. Але це дрібниці порівняно з тим, з чого довелося починати, наприклад, Новій пошті.

Пан Смілянський мотивує останні пертурбації поняттями доцільності та економічної вигоди. Однак ми в Україні будуємо не дикий, а цивілізований капіталізм.

Людина світу, якою, очевидно, є Ігор Смілянський, має знати про соціальну відповідальність бізнесу, коли права людини, права і комфорт споживача, дотримання і виконання договірних зобов’язань – завжди на першому місці.

Якщо нинішній генеральний директор Укрпошти цього не розуміє, то йому це мають пояснити люди такого рівня і такої ваги у суспільстві, до думки яких він змушений буде дослухатися.

Аліса МУДРИЦЬКА,
редактор Косівської районної газети «Гуцульський край».

Facebook коментарі
 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *