Чому їх розшукує районний відділ поліції

12 Лютого, 2023 | Коментувати | Переглядів: 919

У кримінальному огляді, який щотижня публікує у нашій газеті Косівський районний відділ Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, періодично з’являються повідомлення про розшук зниклих безвісти на фронті військовослужбовців.

Чому їх розшукує місцева поліція, якщо ці люди зникли на протилежному боці країни? Про це ми запитали Юлію Вікторівну КІЩУК, оперуповноважену сектору кримінальної поліції Косівського райвідділу поліції. В її обов’язки входить узагальнення усієї інформації, що стосується зниклих безвісти захисників з Косівщини.

— Отже: чому їх розшукує районний відділ поліції?

— Взагалі цим питанням займаються кілька державних структур, і не тільки державних. Але перш за все, розшук безвісти зниклих осіб здійснює Міністерство внутрішніх справ, зокрема Національна поліція. Ми ведемо оперативно-розшукові справи різних категорій осіб, в тому числі і військовослужбовців. Розшукуємо і цивільних.

Візит у поліцію — перший офіційний крок, який мають зробити родичі. Заяву вони можуть написати у будь-який відділ поліції в Україні, проте, як правило, пишуть за місцем проживання. Звертаються також з-за кордону — по телефону. Отримані від родичів відомості ми вносимо до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ст. 115 ч. 1 — як умисне вбивство. Інших варіантів немає.

Розслідуванням кримінального провадження займається слідчий підрозділ. Сектор кримінальної поліції, у якому я працюю, заводить оперативно-розшукову справу за фактом зникнення безвісти особи (таку справу на одну і ту ж людину заводять тільки один раз, поки її не закриють).

Під час проведення оперативно-розшукових заходів ми направляємо запити в різні органи, організації, військові підрозділи, щоб отримати будь-яку інформацію про зниклого. Припускаємо, що він/ вона можуть бути у полоні, тому шукаємо їхні прізвища у всіх офіційних списках.

Слідчий підрозділ виконує найважливішу функцію — відбирає зразки ДНК у близьких родичів. Якщо розшукують особу чоловічої статі, фахівці радять брати зразки ДНК у родичів по чоловічій лінії: батька чи сина.

Пояснюють, що така ДНК дає найбільшу ймовірність збігів.

ДНК родичів направляємо у Науково-дослідний криміналістичний центр для проведення експертизи. Після отримання звідти висновку ми долучаємо його до матеріалів кримінального провадження. Отримані від родичів ДНК поміщають у колекцію Центрального обліку генетичних ознак людини (ЦОГОЛ). Після цього залишається лише чекати виявлення збігів із ДНК загиблих воїнів.

Пошуки можуть тривати роками. Тому збір ДНК у родичів важливий не тільки сьогодні, а й знадобиться у післявоєнний час, коли держава матиме змогу знайти тіла загиблих на війні громадян України і гідно їх поховати.

Після виконання усіх обов’язкових дій більшість справ слідчі передають за підслідністю у ті області, де зник розшукуваний.

— Відправляєте — і забуваєте про них?

— Правильніше сказати так: це все, що ми можемо зробити на цей час і в цій ситуації — відправляємо матеріали кримінального провадження за підслідністю, а оперативно-розшукова справа залишається у провадженні в нашому відділі поліції. Але ми продовжуємо моніторити всі офіційні та неофіційні джерела, з яких можна отримати корисну для пошуків інформацію. Шукаємо зниклих за мобільним номером (геолокацією), хоча телефон здебільшого «глохне» того ж дня, коли боєць перестав виходити на зв’язок. Якщо під час розшуку з’ясовується, що військовослужбовець перебуває у полоні, від поліції уже нічого не залежить, його визволенням займаються Координаційний штаб, інші державні та міжнародні структури.

Ми також інформуємо родичів, куди, в які організації їм потрібно звертатись. Рекомендуємо навіть переглядати рашистські телеграм-канали, які розміщують фото та прізвища українських полонених. Радимо слідкувати за українськими телеграм-каналами, які збирають і оприлюднюють таку інформацію. Допомагаємо родичам оформляти запити у Червоний Хрест.

Звертаємося до військових, які перебували зі зниклим разом на позиціях, до командирів їхніх взводів, рот, батальйонів. Намагаємося хоч за щось зачепитися.

— Що порадите людям, які розшукують зниклих безвісти військових?

— «Бити в усі дзвони». Звертатися у всі установи, які займаються цими питаннями. Обов’язково — у поліцію, бо збирання зразків ДНК, направлення їх на експертизу, винесення офіційного висновку — це завдання структури Міністерства внутрішніх справ.

Не піддаватися на провокації та вудочки аферистів: як з росії, так і з України. Останнім часом у соціальних мережах шахраї розміщують дуже багато повідомлень, єдина мета яких — виманити у згорьованих родичів гроші за нібито достовірну інформацію про місцезнаходження зниклих військовослужбовців. Не ведіться на це. Були випадки, коли такими аферами займалися люди, що перебувають у місцях позбавлення волі. Яку корисну інформацію та допомогу може надати зек?

— Чи був у вашій практиці випадок, коли пошуки закінчилися добре?

— Був. Один. Сестра шукала брата, який служив у Миколаївській області. З’ясувалося, що там не було зв’язку, і він більше ніж через тиждень сам їй зателефонував.

— Що найважче у цій роботі?

— Коли до нас приходять із заявою про зникнення на війні близької людини, і я розумію, що навіть доклавши всіх зусиль, знань і вмінь, ми не завжди можемо сповістити радісну звістку рідним, які до останнього надіються її отримати.

Розмову вела Аліса Мудрицька.
«Гуцульський край», №6, 10.02.2023 року

Коментарі