Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (неофіційний сайт, архів вибраних публікацій газети)

Останнє свято Героя

22 Січня, 2023 | Коментувати | Переглядів: 1 096

Без перебільшення, нову яскраву сторінку в історію України вписало святкування 100-літнього ювілею Героя України, славетного сотенного Березівської сотні ОУН-УПА Мирослава Симчича — «Кривоноса».

На думку одного з учасників цього дійства, така урочистість мала би відбутись у Києві, в Палаці культури «Україна», бо вона не регіональна, а загальнонаціональна. Але дякуємо Богу і владцям Прикарпаття і за цей вагомий патріотичний здвиг.

Розпочалося свято в Коломиї біля пам’ятника сотенному Мирославу Симчичу — Кривоносу, спорудженому 15 років тому, тобто до 85-річчя ювілянта.

Після покладання квітів, освячення пам’ятника і молебню, проведеного священниками Коломиї і капеланами ЗСУ, учасники свята, до яких приєднались сотні коломийців і гостей міста, дружно попрямували до п’ятиповерхівки на бульварі Лесі Українки, де мешкає Кривоніс з дружиною Раїсою.

Могутня коляда прозвучала над Коломиєю. Колядників радо зустріла дружина Мирослава Симчича — Раїса. Розчулена жінка вдячно приймала численні букети квітів, подарунки і запросила всіх до Музею історії міста Коломиї, де відбулось головне дійство.

Завдяки високопрофесійній праці і великому досвіду ведучої Олі Руданець, дійство було скероване в русло змістовного і вільного обміну думками, величальної шани Кривоносу, порівняльного аналізу ретроспекції борців УПА з теперішніми подіями російсько-української війни.

Від Івано-Франківської ОДА ювілянта привітала Світлана Онищук, яка наголосила, що Герой живе серед нас, і ми визнаємо це як спадкоємність поколінь, повинні розуміти, якою ціною здобута незалежність України і на кого маємо рівнятись. Щирі привітання уродженцю Косівщини Мирославові Симчичу виголосила голова Косівської райдержадміністрації Наталія Кучма.

Один із бойових командирів ЗСУ повідомив, що їхня частина назвалась іменем Героя України Мирослава Симчича-Кривоноса.

Голова Спілки офіцерів України Євген Пупаков розповів про багаторічну (понад 20 років) боротьбу Спілки за присвоєння Мирославові Симчичу звання Героя України і повідомив, що з нагоди 100-літнього ювілею Мирослава Симчича нагороджено орденом рівноапостольного князя Володимира Великого 1-го ступеня, йому присвоєно звання полковника. Це повідомлення присутні зустріли оплесками.

Ювіляра вітали представники влади зі Львова та Коломиї.

Донедавна Мирослав Симчич — Кривоніс очолював у Коломиї Братство ОУН-УПА і проводив велику громадську і просвітницьку роботу, співав у хорі Братства. Його улюблена пісня — на слова Івана Мазепи «Ой, горе тій чайці». Дружина Раїса готує книгу «Співає Мирослав Симчич». Тож хор Коломийської «Просвіти» вшанував ювілянта повстанською піснею «В неділю раненько».

Від Коломийського театру ім. Василя Симчича присутніх привітали інсценізацією уривка поеми Дмитра Павличка «Космач», присвяченої Мирославові Симчичу.

Коли ведуча Ольга Руданець запросила до слова п’ятьох онуків Кривоноса: Катерину, Мирослава, Дарину, Андрія і Василя, присутні стоячи привітали їх бурхливими оплесками. До речі, внук Мирослав — студент історичного факультету Київського національного університету імені Т.ГШевченка, написав про свого знаменитого дідуся наукову працю.

Тільки на один день відпустили з фронту офіцера ЗСУ, старшого сина Кривоноса — Ігоря. Як професійний військовий, Ігор Симчич наголосив у своєму виступі, що в нього є важлива робота на передовій; всім присутнім побажав міцного здоров’я, щасливих Різдвяних свят, а ворогам — спаленого кремля.

Голова Коломийської міської ради Ігор Довганюк зазначив, що такого героя як Кривоніс у світі немає: прожив 100 літ і став Героєм України. Будемо пишатись ним, як Шевченком чи Мазепою.

З великою шаною сприйняли учасники свята виступ письменника Михайла Андрусяка, який отримав Національну премію ім.Тараса Шевченка за книгу про Мирослава Симчича — Кривоноса «Брати грому». Письменник невтомно працює над відкриттям нових сторінок історії України, а його сини захищають Батьківщину на російсько-українській війні.

У своєму виступі я, автор цих рядків, передусім наголосив, що переможний бій сотні Кривоноса під присілком Рушір врятував Західну Україну від депортації, адже дивізія генерала Дергачова спеціалізувалась на цьому виді «воєнних дій». Я також наголосив, що людина живе доти, допоки живі плоди її життєдіяльності і, якби моя воля, то присвоїв би звання Героя України дружині Кривоноса Раїсі, бо якби не вона, то не було б цього величного свята. Пані Раїса жартома відповіла через декілька днів, під час моїх відвідин Кривоноса, що нагорода складається з великої і маленької зірок, тож вона вважає своєю маленьку Зірку Героя України.

Оскільки від Березовів, де народився Кривоніс, честь і Можливість привітати Героя України випала тільки мені — побіжно припам’ятав ті добрі справи, до яких причетний Кривоніс: встановив пам’ятники всім своїм родичам, в тім числі командирові Гуцульського куреня січових стрільців Грицеві Голинському в Делятині; заснував станицю Братства ОУН-УПА, музей УПА та організував відновлення криївки-штабу Березівської сотні УПА в Середньому Березові, яку ми, члени Братства, спорудили своїми руками; вагомо підтримав спорудження і відкриття пам’ятника керівникові Служби безпеки УПА, генералові УПА Миколі Арсеничу в Нижньому Березові.

Через п’ять днів після урочистості ювілею я привіз до Коломиї мої книги, про які просила пані Раїса. Особливо їй і багатьом учасникам свята сподобалась моя книга «Скеля Українського Духу», яка здобула престижну премію ім.І.Франка у місті Івано-Франківську.

У квартирі Мирослава Симчича затишно і розмаїто. Герой України Кривоніс вже не може самостійно ходити, погано чує і бачить. Його 100-літній ювілей, мов зоряний птах, прошумів над ним, залишивши гучну славу по всій Україні, про що свідчать численні артефакти в його однокімнатній квартирі, обставленій наче музей. З рум’янцем на щоках, без зморшок охайно доглянутий, Герой України сумирно лежить на ліжку у вишиванці і наче спілкується із Богом.

Проте, коли дружина Раїса нахилиться до його вуха і гучно звернеться до нього, Мирослав озивається до неї з блаженною посмішкою: «Райок, лягай коло мене. Ти моя давня любов». Він цілує дружину палко і ніжно, як в часи їхнього знайомства. Незважаючи на те, що тоді Мирослав попереджав свою кохану про труднощі, які чигатимуть на них, якщо вони поберуться, пані Раїса вдячна долі, що полюбила і дотепер любить свого чоловіка. А всім чоловікам України радить не жаліти своїм коханим ласкавих слів і цілувати їх так палко, як до тепер цілує її Мирослав.

Хай усім буде добре!

Микола Зеновій Симчич.

Коли верстався номер:
18 січня помер сотенний УПА, Герой України, велика Людина — Мирослав Симчич. Вічна йому пам’ять!

«Гуцульський край», №3, 20.01.2023 року

Коментарі

Написати коментар