Іван Дмитрович Близнюк з Косова – митрофорний протоієрей

12 Вересня, 2022 | Коментувати | Переглядів: 953

Покликаний на служіння Богові і людям (До 50-ліття митрофорного протоієрея Івана Близнюка).

Життя і служіння священника – один із проявів Божої любові до людини. Любов пастиря до своєї пастви мужня і жертовна. Вона спонукає, за словами Христа, «відректися себе» і нести хрест священицького служіння як знамено Правди і Добра, бути в усьому взірцем для вірних.

Косівщині Господь завжди дарував і сьогодні дарує мудрих духовних наставників. Чільне місце серед них належить Косівському благочинному (декану) Коломийської єпархії Православної Церкви України, митрофорному протоієрею Іванові Близнюку.

Щодня і звідусіль до отця Івана, як до духовного батька й наставника, звертаються люди з проханням про молитву, про підтримку, за мудрою порадою і щирою розрадою у непростих обставинах людського життя.

Життєвий шлях майбутнього пастиря розпочався у с. Підмихайля Калуського району. 10 вересня 1972 року в священицькій сім’ї отця Дмитра Близнюка та імості Ганни на світ з’явився син, якого батьки назвали Іваном на честь великого Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього.

Раннє дитинство малого Іванка минуло в селах Остапківці Городенківського району та Соколівці на Косівщині, де священицьке служіння ніс його тато – отець Дмитро Близнюк. З перших років життя хлопчик мав якнайкращий взірець християнського благочестя в особі мудрих і люблячих батьків, які, попри щоденну працю, постійні клопоти і турботи, велику увагу приділяли вихованню донечки Любові, синів Івана та Ростислава.

У 1977 році сім’я Близнюків оселилася у Косові. Тут Іван у 1979-1987 роках навчався у Косівській ЗОШ І-ІІІ ст. № 1.

Одночасно зі здобуттям загальної освіти, Іван навчався у Косівській музичній школі, у мудрого педагога, музиканта, мистецтвознавця Михайла Струтинського, який розгледів у юному учневі неабиякий талант до музики і співу.

Тож, закінчивши 8-й клас, у 1987 році Іван вступив у Івано-Франківське музичне училище ім. Дениса Січинського (клас кларнета).

Ще будучи юнаком, майбутній душпастир відчував у своєму серці Боже покликання до високого служіння. Ця іскра все більше й більше розгоралася у полум’я, яке неможливо заховати, як «не сховається місто, що стоїть на верху гори» (Мт. 5, 14). Світло цього вогню рвалося назовні, щоб освітлювати шлях багатьом і зігрівати голодні й спраглі Божої правди душі.

У 1991 році Іван вступив на навчання в Івано-Франківську духовну семінарію. Період навчання був особливим не лише в житті молодого семінариста, а й усього українського народу, котрий рішуче йшов шляхом самовідданої боротьби за державну незалежність і церковну автокефалію.

В Івано-Франківську Іван зустрів кохання свого життя – Ірину Сорохан, з якою поєднали долі 6 червня 1992 року. У молодого подружжя народилася дочка Христина (1993 р.н.) і син Роман (1998 р.н.).

За кілька місяців до закінчення семінарії, 24 лютого 1994 року, Архієпископ Галицький Андрій (Абрамчук) рукоположив Івана Близнюка у сан диякона, а 3 квітня того ж року – у сан священника в Кафедральному соборі Покрову Пресвятої Богородиці в м. Івано-Франківську.

Молодий священник розпочав служіння на парафіях Косівщини: місто Косів, села Город і Старий Косів, де якраз розпочалося будівництво нового храму. Отець Іван згадує: «У 1994 році я закінчив Духовну семінарію і був висвячений в сан священника. Коли приїхав додому, ми з татом пішли на будівництво Старокосівської церкви. Тоді якраз закінчували мурувати центральний купол. Майстри доручили мені поставити останню цеглину. Я виліз на риштування, а майстер сказав: «Першу цеглу тут ставили ваш батько о. Дмитро і хресний батько о. Степан. Беріть цю цеглину і ставте останню».

Тоді ж, у 1994 році, о. Іван вступив на навчання у Київську Духовну Академію, яку закінчив у 1998 році. На початку навчання ректор Академії Єпископ Даниїл (Чокалюк) нагородив отця Івана правом носіння Наперсного золотого Хреста.

У 1995 році Патріарх Київський і всієї Руси-України Володимир (Романюк) возвів його в сан Протоієрея. Цього ж року о. Іван перевівся на заочну форму навчання в КДА та був призначений настоятелем храму Успіння Пресвятої Богородиці села Старого Косова.

У 1996 році Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет під час візиту Його Святості на Гуцульщину нагородив отця Івана Хрестом з оздобами.

Перші роки служіння о. Івана на парафії села Старого Косова припали на важкий в економічному плані час для нашої держави. Будівництво храму в період інфляції, невиплати зарплат і пенсій, труднощі із придбанням будівельних матеріалів – це лише частина викликів, з якими молодий священник зустрівся віч-на-віч. Доводилося організовувати толоки й самому брати в них активну участь, домовлятися з майстрами, їздити по матеріали, продумувати все до найменших деталей.

На Великдень 2000 року о. Іван із парафіянами вперше відслужили святкову службу в новій церкві. Але через надлишкову акустику знову мусіли продовжити богослужіння у пристосованій каплиці, а майстри почали розписувати храм.

Розписи та іконостас святині – це творчий задум настоятеля, втілений у життя львівськими митцями сакрального і монументального живопису Ігорем Орищаком, Сергієм Булком, Євгеном Хруником та Ігорем Леськівим, а також майстром художнього дерева Степаном Бзуньком та його командою із Косова.

У жовтні 2004 року відійшов до Господа батько о.Івана – багатолітній Косівський декан, митрофорний протоієрей Дмитро Близнюк. Косівщина духовно осиротіла. Ця важка втрата пекучим болем торкнулася сердець рідних і близьких.

У цей час церковна влада, духовенство деканату та всі віряни одноголосно висловилися за те, щоб справу батька гідно продовжив його старший син. І наприкінці 2004 року Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Іоан (Бойчук) призначив Косівським благочинним протоієрея Івана Близнюка. З того часу розвиток деканату став ще більш динамічним і вражаючим за результатами позитивних змін.

У 2005 році о.Іван вступив на навчання до Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича (спеціальність «філософія-релігієзнавство»), який закінчив у 2010 році. Понад 10 років по тому працював учителем християнської етики у Старокосівській загальноосвітній школі І-ІІІ ст.

Повертаючись до теми будівництва храму в Старому Косові, варто зазначити, що воно не завершилося у 2006 році, коли церкву було освячено. В новозбудованій святині силами і стараннями парафіян під керівництвом настоятеля продовжувалися художні роботи, встановили керамічне покриття підлоги, оздобили каменем цокольну частину фундаменту та вхідні сходи, замінили вікна на енергозберігаючі, встановили численні лавочки, нове акустичне обладнання, кондиціонер і зробили ще дуже багато для того, щоб кожен, хто переступає поріг святині, відчував гармонію, умиротворення та особливе духовне піднесення.

Отець Іван не перестає дбати про прицерковну територію та порядок на цвинтарі. У результаті спільних зусиль громади та священника подвір’я храму вимостили бруківкою, поставили кам’яну та ковану браму й огорожу, облаштували стоянки для автомобілів. Завершується будівництво катехитичного центру, а центральний вхід увінчує металевий каркас-арка, на якому наприкінці літа дозрівають грона винограду.

Турбується настоятель і про екологію. З цієї причини вже багато років за підтримки церковного братства на парафії села Старий Косів проводяться заходи щодо сортування сміття на цвинтарі.

Особливу увагу о.Іван приділяє роботі з дітьми та молоддю. Він дбає, щоб з раннього дитинства малеча приходила до храму, вчилася молитви, приймала Святі Тайни Тіла і Крові Христових, відчувала потребу відпочити тут духовно й фізично. Щороку настоятель проводить курс занять з підготовки дітей до Першої Святої Сповіді. Ці уроки, а також святкові богослужіння, де маленькі парафіяни з трепетом приступають до Таїнств Сповіді та урочистого Святого Причастя, закарбовуються у дитячій пам’яті на все життя.

Отець Іван проводить індивідуальну роботу з підлітками, залучаючи їх до парафіяльного життя (участь у церковному хорі, прислуговування під час богослужінь, Сповідь, Причастя та духовні бесіди з молоддю), організовуючи спортивні змагання, надихаючи власним прикладом.

Зблизька і здалека кожного недільного і святкового дня поспішають до церкви Успіння Пресвятої Богородиці села Старого Косова парафіяни та численні гості храму.

Тут кожна душа і кожне серце наповнюються Божою благодаттю через щирі молитви та мудре й лагідне слово отця Івана Близнюка. З особливим трепетом і духовним піднесенням настоятель виголошує кожну проповідь, звершує кожне богослужіння, Таїнство чи церковний обряд, бо має великий Божий дар – випромінювати всім своїм єством Любов.

Лікар душ людських – о.Іван часто поспішає до Косівської центральної районної лікарні, щоб піднести молитви за зцілення хворих, уділити їм Таїнства Сповіді, Причастя, Соборування, підтримати та підбадьорити їхніх рідних.

Отець-декан завжди акцентує на тому, що народ, який бажає жити в незалежній і процвітаючій державі, повинен цінувати своїх захисників – військових. Тому ще в мирні часи разом із районною владою священик відвідував гірські прикордонні застави, щоб поспілкуватися з військовими і передати їм гостинці від жителів Косівщини.

На початку російсько-української війни у 2014 році настоятель разом із парафіянами активно долучився до волонтерської діяльності. У храмі періодично проводять збір продуктів, засобів гігієни, коштів та інших речей для потреб військових. Отець Іван і сам неодноразово їздив з допомогою до наших захисників на передову, там молився разом із воїнами та благословляв їх на захист рідної землі.

Коли ж повномасштабна війна 24 лютого цього року чорним крилом огорнула нашу Україну, отець-декан з перших годин у духовному і фізичному розумінні долучився до боротьби за Правду, за Волю, за Незалежність.

Щоденно у храмі Старого Косова лунає молитва за нашу українську землю і її захисників-воїнів, за зцілення поранених і визволення полонених, за наших волонтерів і всіх українців, розпорошених по цілому світу, за Перемогу і справедливий Мир в нашій Україні.

У приміщенні катехитичного центру поруч із церквою розгорнуто волонтерський штаб. Десятки тонн допомоги парафіяни-волонтери доправили нашим захисникам і цивільним громадянам, які найбільше постраждали в часі війни.

Перші вантажі о.Іван супроводжував особисто. Крім того, настоятель організовує і сам долає тисячі кілометрів, щоб перевезти з-за кордону лікарські засоби, військове обмундирування, дорогі прилади й установки, калорійні продукти довготривалого зберігання та інші речі, необхідні українським воїнам. За останні пів року майже 50 повнопривідних автомобілів відправлено від Старокосівської церкви на фронт для потреб наших захисників.

Отець Іван благословляє наших воїнів захищати Батьківщину, постійно комунікує з ними та їхніми родинами, підтримує і словом, і ділом.

Важким болем лягає на серце священника кожна зустріч загиблого героя. Провести достойно в останню путь, витерти сльозу з обличчя рідних, не дати опуститися рукам і занепасти духові – один з найважчих викликів сьогодення, з якими отець-декан не просто справляється, а й стає прикладом для наслідування священникам, військовим, волонтерам і всім українцям, хто наближає Перемогу.

У 2009 році Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Іоан (Бойчук) нагородив отця Івана найвищою богослужбовою нагородою – правом носіння Митри. А в 2017 році Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан (Гатала) нагородив його високою церковною нагородою – Орденом Святого Великомученика Юрія Переможця. Ці нагороди він отримав за багаторічне і ревне служіння у винограднику Христовому з благословення Патріарха Київського і всієї Руси-України.
«Для всіх я став усім, щоб спасти хоч деяких», – говорить Апостол Павло в 1-му посланні до Коринфян. І ці апостольські слова сьогодні стають лейтмотивом життя і служіння митрофорного протоієрея Івана Близнюка.

Автор допису – Василь ПАВЛЮК, священник.

Газета «Гуцульський край», №36 від 9 вересня 2022 року.

Коментарі