Напад російських військ на Україну стривожив Романа Хромейчука (засновника ГО «Косів Гуцульський»), як і більшість наших співвітчизників. У цей день йому зателефонувала схвильована дружина з Польщі, щоб привіз молодших дітей до кордону. Роздумувати не було часу. Почав збирати речі, і в цей час йому принесли повістку.

Поїздку довелося відкласти. З військкомату відпустили, бо він — служитель церкви (диякон) і більше користі принесе на місці. На другий день Романові вдалося відправити дітей до матері.

У голову лізли різні думки, але слово Боже йому допомагало. Весь свій вільний час проводив у молитві. Він продовжував працювати — ремонтувати взуття. Розмірковуючи, як допомогти нашим солдатам, згадав, що в нього є багато друзів за кордоном, з яким контактує. Звернувся до них з проханням про допомогу. Колеги невдовзі відгукнулися — передали продукти харчування, предмети першої необхідності, засоби гігієни, взуття, наколінники.

У перші дні війни прийняв сім’ю із Києва. Тепер у нього проживає сім’я з Харкова. Кожна добра справа додавала йому сил і надихала на наступні.

Тоді ж у церкві християн Євангельської віри обладнали кімнату, створили відповідні умови для проживання тимчасово переселених осіб. Майже 30 з них, отримують продуктові набори та інше. Також для них влаштовують обідню трапезу. Якщо комусь із них потрібно помитись чи попрати речі, можуть це зробити тут, бо більшість з них проживає у різних населених пунктах нашого району. — Крім матеріальної допомоги, вони потребують духовної опіки, яку тут отримують, — зазначив Роман Хромейчук.

До нього, як до служителя, звертаються прихожани не тільки за допомогою, а й за підтримкою, за щирим і теплим словом. Якось до нього підійшла прихожанка, яка попросила влаштувати на проживання її подругу із Харкова. Він домовився із директоркою Косівського КІПДМ ЛНАМ Галиною Юрчишин, і вона поселила переселенку в гуртожиток. Жінка приїхала після операції, була хвора, змучена, налякана. Розповіла, що два рази виходила з підвалу за продуктами і потрапляла під обстріли. У Косові харків’янка ще довго здригалася від будь-якого шуму.

Здається, маленьких, але водночас важливих справ Роман робить чимало. Він вважає, що не всі можуть купляти автомобілі чи бронежилети. Хтось плете сітки, хтось ліпить вареники, пече здобу та інше. Все це — для наших захисників, для перемоги. Кожен вносить свою часточку, і, як кажуть у народі: «Нитка до нитки — бідному сорочка».

Дізнавшись, що наші військові потребують лікарських засобів, які загоюють випрілі рани, Роман Хромейчук на це миттєво зреагував. Йому передали такий засіб з Польщі, бо він більш ефективний, ніж український відповідник.

Колись давно Роман познайомився з членами благодійної організації з Польщі, і підтримував з ни’ми тісні зв’язки. Тепер звернувся до них за допомогою і вони відгукнулися. Невдовзі відправлять взуття, турнікети, медичні засоби та інше.

У день нашої зустрічі Роман забрав з автостанції передачу з Польщі. Отримавши її, одразу віддав ГО «Гуцульські Волонтери» (Юлія Таринська). Також він допомагає волонтерам Косівського ЦДТ (Мирослав Соколюк).

Не залишилася осторонь і його дружина Іванна, яка збирає різну допомогу у Польщі і передає в Україну.

Дивуюся, звідки у Романа Хромейчука береться стільки сил та енергії, адже все це він робить, окрім основного заняття. Ремонтує взуття не тільки для косів’ян, а й для наших військових, а також — для тимчасово переміщених осіб. Я була свідком, коли до нього по телефону звернулася місцева жителька, яка запитала, чи зможе він відремонтувати кросівки для людей, що проживають у неї. Він пояснив, що ремонтує взуття переселенців безкоштовно.

Ще до початку війни у Р. Хромейчука було багато задумів, які не вдалося втілити у реальність. Надіємося, що скоро закінчиться війна, і ми повернемося до звичного життя. Як підсумував Роман: «На все — воля Божа».

Вікторія Кушнірчук.
«Гуцульський край», №19-20, 13-20.05.2022 року

Facebook коментарі
 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *