Микола Петрович і Лариса Олександрівна Бондаренки – тричі переселенці. Чоловік працював у Київському політехнічному інституті, він – кандидат фізико-математичних наук, ще й астрофізик. 1986 року, коли горів реактор на Чорнобильській АЕС, сім’я жила у Бучі. Назву цього міста недавно почув і запам’ятав увесь світ.
1990 року Бондаренки переїхали на Полтавщину. Там Микола Петрович пригадав своє селянське дитинство – він родом з Гомельської області у Білорусі. Любить землю, поратися на городі.
17 років родина успішно займалася тепличним господарством у Чорнухинському районі – на малій Батьківщині Григорія Сковороди.

2006 року повернулися на Київщину, цього разу в Боярку. Після лютневого наступу росії війна наблизилася впритул, снаряди вибухали за 100 метрів від їхньої хати. Подружжя втретє покинуло обжите господарство. Приїхали на Косівщину. Цікаво, що косів’ян, у помешканні яких зараз живуть переселенці, прийняла у своїй столичній орендованій квартирі донька Бондаренків. Це було на рубежі 2013-2014 років – разом брали участь у подіях на Майдані під час Революції Гідності.
Микола Петрович, хоч і пенсіонер, але має юну душу – часто усміхається, жартує. Сидіти без діла не може. Тому відразу ж пішов до Косівської міської ради, а відтак – у редакцію. Пропонує жителям Косівщини та Прикарпаття будувати аркові теплиці зі гнутого дерева. Цю унікальну технологію він придумав сам, планує її запатентувати. Привіз із собою креслення, хоче поділитися 17-річним досвідом будівництва цих конструкцій і вирощування у них овочів, розсади, лікарських рослин.
На Полтавщині Микола Бондаренко створив та 17 років очолював мале аграрне підприємство. Про його новації та високі врожаї розповідало столичне телебачення.
Фермер-архітектор переконує, що дерев’яні аркові теплиці набагато ліпші (плівка на них не горить) та у десять разів дешевші за металеві. Вартість одного квадратного метра такої теплиці становить 10-15 доларів, витрати окупляться за один-два місяці – від продажу розсади чи, наприклад, редиски, – обіцяє Микола Бондаренко.
Малоземельна і заліснена Косівщина ніби створена для таких теплиць. «Це може зацікавити не тільки любителів і фахівців городництва, а й власників пилорам, – каже Микола Петрович. – Деревину гнуть сирою, її не треба сушити. Розсаду та овочі найкраще вирощувати на високих грядках. Для цього потрібно лише 20 сантиметрів ґрунту, решта – гілля, голки ялини чи сосни, кора. Теплицю ліпше ставити на цоколь, а на нього піде горбиль. Усе це у вас є. Звичайно, тепличне господарство – затратна робота. Але дуже вигідна. Кошти, які аграрій заробляє на одному гектарі землі за допомогою дорогого трактора і великої кількості солярки, можна отримати з однієї теплиці. І вся сім’я буде при ділі».
Микола Бондаренко розповідає, що розробив три варіанти аркових конструкцій з дерева. «Бест» (найкраща) – ширина чотири метри, висота – два, довжина – 10 і «скільки хочеш». Вона підходить для шкіл, дитячих садочків тощо. «Грос» (велика або ангар) – ширина шість метрів, висота – майже три, довжина – 25. «Парничок» – ширина два метри, висота – один, довжина – 5-6, схожий на довгу і низьку скриню, «вічко» можна піднімати і класти на ребро.
Аркові конструкції можна використовувати як ангари для зберігання сільськогосподарського збіжжя і укриття автомобілів, техніки, навіть військової, якщо накрити їх брезентом, – запевняє Микола Петрович.
Переселенець береться самостійно виготовити станок для вигинання дерева і аркову теплицю, якщо на Косівщині знайдуться зацікавлені та профінансують матеріальні витрати.
Микола Петрович до кожної справи підходить відповідально. Тепличне господарство вивчав ґрунтовно. Каже, що міг би й тематичну рубрику вести у нашій газеті з питань городництва, зокрема, хотів би розповісти, як вирощувати розсаду і перець. На його думку, перець усі садять неправильно.
Але дечим поділився і дещо порадив уже зараз. Наприклад, розказав, що придумав вирощувати огірки на… соняшниках. Це було того року, коли зелененькі ніде не вродили. Неврожай «списали» на кислотні дощі. «Я тоді зайшов у теплицю до знайомого, – пригадує Микола Петрович. – Дивлюся, у нього теж з огірками проблема, а вони ж під плівкою. Тоді я зрозумів що кислотні дощі тут ні до чого».
Спробував вирощувати огірки на природніх шпалерах – соняшниках. Вони дають добру тінь, огірки не потерпають від пекучого сонця, повзуть по стовбуру, як виноград, їх легко доглядати і зривати.
Сам Микола Бондаренко тепличну справу вже покинув. Хворів, пережив кілька операцій. Втратив інтерес. До того ж, любить змінювати види діяльності. Зараз виготовляє круглі та овальні дерев’яні рамки – для картин, дзеркал. Знову гне деревину. Має власний метод і секрети цієї справи. Гордо розповідає, що виготовив оправу-еліпс 120 на 190 сантиметрів.
Ентузіазм, оптимізм і бажання трудитися, притаманні немолодому чоловікові, – приємно вражають. Його історія – добрий приклад для вимушених переселенців (і не тільки!), які нудяться без діла, не знають, до чого прикластися. Цікава робота, улюблені заняття, допомога іншим – ефективні ліки від неспокою, депресії та відчаю.
Сподіваємось, ця розповідь зацікавить фахівців з обробки деревини та місцевих городників. Микола Петрович Бондаренко дозволив опублікувати у газеті «Гуцульський край» свої мобільні номери (читайте і передплачуйте нашу районку 🙂 ). Дзвоніть йому, розпитуйте, спілкуйтеся. Свіжі ідеї, новий досвід – це завжди цікаво та корисно.
Автор допису – Аліса МУДРИЦЬКА.
P.S. Микола Петрович сказав також, що готовий бути репетитором – безкоштовно займатися математикою з випускниками місцевих шкіл, які цього року вступатимуть у вищі навчальні заклади.
Газета «Гуцульський край» №18 від 6 травня 2022 року.
Facebook коментарі
 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *