Війка… Весна… Два коротких слова, кількість’літер — однакова, а який різний зміст. Спочатку прийшла війна і змінила наше життя: принесла з собою горе, смерть, сльози, страх. А за нею поспішала весна, омиваючи землю і людей дощем,’ висушуючи сльози теплими промінчиками сонця.

До і після. А між ними — під час, яке торкнулося і нашої сім’ї.

Ми зібралися за дві години, їхали «далі», «туди», куди — не знали. В мікроавтобусі всі мовчать. Дорога триває 15 годин. Ще й автобус поламався. На вулиці температура мінус шість градусів, через годину здається, що мінус 15. Полагодили, їдемо далі. Знову мовчки.

Третя година ночі. Зупиняємося. Водій каже, що вже приїхали. Всі заворушилися. Виходимо на вулицю. Довкола — усміхнені люди та багато світла. Нас чекають. Заходимо в приміщення. Це школа. У класах-кімнатах усе приготовлене для проживання: зручні ліжка, нові білизна та рушники і тепло — від батарей, від доброзичливих людей. Бачимо, відчуваємо — нам раді.

Нас пригощають міцним гарячим чаєм, коржиками, цукерками. Довкола — привітні люди, красива українська мова. І це о третій годині ночі!

Зранку в їдальні — смачні страви на сніданок і багато, дуже багато добра до нас, «біженців» (не люблю це слово, погане воно).
Ми тільки вдень дізналися, що перебуваємо в Хімчинському ліцеї «Інтелект» Косівського району, який очолює директорка Валентина Михайлівна Розвадовська.

Моя сім’я вперше на Прикарпатті. Край надзвичайно красивий. Довкола — безмежно щирі і привітні люди. Слів бракує описати, як гарно ставились до нас, «чужих». Ми отримували все, що потрібно для повсякденних потреб (мило, пральний порошок, туалетний папір, шампунь, одяг, взуття). А ще у ліцеї є дві пральні машинки, душові кабіни і багато іншого.

В кімнатах тепло, чистота скрізь — ідеальна. Але найголовніше — це люди, які тут живуть і працюють. Я не знаю усіх поіменно, але скажу, що всі, хто біля нас «танцювали» і вдень, і вночі, — надзвичайні.

їдальня… Мало хто з нас, мабуть, і вдома їв таких смачних страв і в такій кількості, як тут. Дякуємо всім, хто трудився біля плити, щодня мив велику кількість посуду…

Дякуємо прибиральницям Наталі та Марії — вони по десять і більше разів на день мили, витирали.

Дякуємо медичній сестричці за те, що кожного ранку чули від неї: «Добрий день! Як ви себе почуваєте?».

Дякуємо охоронцям, які були поряд і вдень і вночі. І кочегарам, які цілу ніч слідкували, щоб вогонь не погас і нам було тепло.

Дякуємо кожному вчителю, кожній людині, які відповідали за свою роботу в цьому ланцюжку добрих справ.

Вклоняємось низько до землі всім жителям села Хімчина, всім жителям цього чудового краю — людям з великими щирими серцями.

Вибачте за незручності, які ми створили своєю появою. Вибачте, якщо сказали щось негарне чи зробили щось недобре.
Пробачте.

Хай Бог допомагає вам на ваших дорогах, щоб всі ви були живі і здорові. А нашу державу, нашу Україну, ми обов’язково відбудуємо.

Хай будуть мир і щастя в кожній родині. Хай завжди буде Україна.

А ми повертаємося додому.

Сім’я Зоріних з міста Києва.
«Гуцульський край», №17, 29.04.2022 року

Facebook коментарі
 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *