Святковий день. На церковному календарі — перший Спас, Маковея. Величний цей день і на життєвому шляху неординарної людини, громадського діяча, художника, поета, композитора, засновника Кредитної спілки, рухівця і просвітянина — Володимира Довгуна з Косова, якому 14 серпня виповнилося славних передювілейних 79.

У Будинку культури та дозвілля Косівської міської ради зібралася не лише велика родина — близька і далека, а й багато косівчан, які люблять і шанують цього чоловіка, а ще — багато друзів, колег по роботі і громадській діяльності, запрошених гостей.

«Дякуємо кожному, хто виділив час та завітав на це надзвичайне дійство. Приємно бачити так багато людей, ці усміхнені обличчя і, звичайно, — винуватця торжества Володимира Михайловича Довгуна, чию книгу ми сьогодні презентуємо, чий життєвий шлях вшановуємо. Ми всі прийшли висловити свою вдячність і захоплення», — так розпочав свято ведучий заходу Роман Хромейчук.

Нам в рабстві не жить…

Насправді збірка творів Володимира Довгуна «У трикутнику долі» була видана 2019 року, проте, через жорсткий карантин, який тривав, автор не зміг ще тоді розповісти про неї в колі своїх однодумців. І ось така нагода настала.

— Книга є великим набутком для самого автора, адже в ній зібрані твори, написані в різні періоди його життя, і, безперечно, — це набуток нашої громади, родини, бо є чим пишатися, є про що розповідати, є з чого почерпнути добре слово, думку, ідею, — продовжив ведучий і запросив до слова священника. Бо, як звернулося на початку вечора до присутніх подружжя Володимира і Оксани Довгунів: «Ми просимо нині в Господа допомоги провести гарно це свято, ми просимо запрошених отців благословити нас, присутніх тут і помолитися спільною молитвою вдячності».

Всечесний отець-декан Роман Іванюлик, настоятель церкви св. Василія Великого, що в м. Косові, провів церемонію спільної молитви та благословення, а також сказав:

«Надзвичайно приємно бачити не лише косівчан, а й багато наших гостей, які приїхали, щоб сказати своє слово поваги і пошани Вам, любий, дорогий Володимире Михайловичу, також і вірній подрузі, другій половинці, дружині пана Володимира — Оксані Миколаївні.

Як добре зауважила пані Оксана, нам в останні роки, роки війни, роки епідемії дуже бракує таких зустрічей. Дякую, що нас запросили з такої приємної нагоди бути тут, серед людей, які цінують працю, творчість, талант, які знають ціну доброї сім’ї і родини.

— Наш іменинник — людина невтомна і багатогранна. Бо є людина, яка вміє писати чи малювати, і це успішно робить. Є людина, яка чує ноти і пише музику, тож вона це прекрасно робить. Але, щоб в одній особі було все це, ще й до того він чудовий архітектор… Це рідкість, це особливий дар Божий, — продовжив отець Роман.

Я вражений книжкою. Згадаймо Ісусове, що, коли маємо таланти, то не на те, щоб просто похвалитися, нам дано таланти, щоб ми примножили те, що маємо і не закопали. Я щиро ґратулюю цій невтомній людині і скажу просто словами, що тут написані: «Ґаздуймо сміло, бо ворог не спить…Нам в рабстві не жить.
Бо слабого здолають…».

Автор вірить у свій народ. Каже, що здолають слабого вірою, слабого стараннями, слабого горінням… Тому, віри нам, дай Боже, сили нам дай, Боже і вірності дай нам, Боже. Отець Роман запросив до слова гостя зі Сходу України, отця Івана, який почав з благословення.

Отець Іван розповів, що на таких заходах ми дихаємо одним повітрям, як нація, тут звучить рідна мова, рідна віра, тут — рідна земля. Але не все так просто, — зізнався отець Іван. — От, наприклад, у мене на парафії УГКЦ, в храмі Всіх Святих українського народу є багато росіян, тому що це — районне містечко, військове. Тут було 37 військових частин. Я не казав людям, що ось ми будуємо грекокато-лицьку церкву і ви не маєте сюди йти. Я казав, що ми будуємо церкву Всіх Святих українського народу. Ми разом будемо любити, поклонятися, славити нашого Отця небесного у пресвятій Тройці, ми благословлятимемо землю, на якій живемо.

Отець Іван привіз подарунок для церкви св. Василія Великого і також подарував дві освячені вервечки подружжю Довгунів.

Пан Володимир Довгун з неабияким хвилюванням сказав, що вражений, адже на його день народження (бо хто він такий?) прийшло стільки людей, прийшла дорога родина, прийшли люди, з якими щодень бачишся, подаєш руку. І прийшло стільки гостей! Всім щиро поклоняюся.

Творча палітра

Книга Володимира Михайловича Довгуна «У трикутнику долі» — праця всього жилтя.

Окрім родинного обов’язку, опіки про свою сім’ю, основної і громадської роботи в пана Довгуна було і творче життя. Тематика віршів і пісень — здебільшого патріотична. Відновлювалася Незалежність української держави, поверталася знищена і переписана поневолювачами історія, забуті і викреслені імена наших Героїв, історія УПА і Січового стрілецтва, відкривалися сторінки Голодомору, шляхи до Сибіру і Караганди, Помаранчева і Революція гідності…

Нація піднімалася з колін, розправляла плечі… А пан Володимир окрім того, що був у вирі подій, писав про свої думки і почуття на папері.

Мій батько — з тих, хто несе у світ красу і добро А ще — він чудовий батько, чоловік. — Так зворушливо розповідала присутнім дочка Ольга, яка також виконувала цього дня роль ведучої свята.

Дочка переконана, що то не просто Муза час від часу приходила до батька.

— Він має особливі таланти, а ще він працелюб, тому, якщо не писав, то малював, якщо не грав на акордеоні, то будував або трудився на городі, бо і там в нього все «під лінійку».

Я багато можу говорити, але хочу сказати основне: все життя тато постійно в праці. Усе життя він намагається жити і виконувати заповіді Божі.

Вінок з пісень

Цього дня на сцені була ціла когорта колективів. До того ж родзинкою стало те, що виконували вони пісні на слова та музику Володимира Довгуна. Це самодіяльна народно-аматорська чоловіча капела «Черемош» із селища Кутів під керівництвом незмінного маестро Маркіяна Ковалюка. Вони виконали твори з посвятою Іванові Франку та до творчого ювілею колективу. Поміж, пісень зворушували присутніх різні виступи, коли присутні дарували квіти іменинникові. Наприклад, в одному йшлося:

«Різні люди, різні долі,
різні тинки і думки
Не осуджуйте ніколи,
в кожного свої смаки…
Для одного — щастя гроші,
другий — справами живе,
Інший — мріє про кар’єру.
Хтось за істину життєву
скромність взяв * простоту.
Одному всього достатньо.
Вдячний долі за життя
А комусь пів світу мало
для щасливого буття…».

Для пана Довгуна праця була визначальною повсякчас.

— Ви пам’ятаєте, які вечори ми організовували з «Просвітою»! Роки пройшли, і ми маємо що згадати, — щиро виголошували друзі пана Володимира. Їм вторила пані Ольга, ведуча і донька.

— А зараз — пісня про РУХ.

— Пісня ця вперше прозвучала у Снятині. На тих зборах був сам В’ячеслав Чорновіл. Він був вражений, попросив слова і ноти. Тоді цю пісню виконала наша просвітянська вокальна група, ці люди є в залі, окрім світлої пам’яті Сергія Бориса. РУХ, що об’єднав тих, в кого незламний дух, — говориться в пісні.

Разом з патріотичними піснями звучала і лірика. Наприклад, пісня у виконанні Людмили Ковалюк «Колосилася пшениця». Виходив на сцену цього дня і церковний дитячий хор під керівництвом Світлани Лазован.

Здавалося б, чим можна людей здивувати? Та ні, можна. Здивував і зворушив усіх виступ полковника Петра Потехіна з Києва, який стояв на сцені з ліцеїстом Василем з Косова.

Це особлива історія про те, як народилася в пана Довгуна пісня для військового ліцею. «Чи не міг би ти написати стройову пісню для ліцеїстів? — запитав якось пана Володимира знайомий, син якого вступив на навчання. Чому б не спробувати? — відповів поет і композитор!

І ось що сказав Петро Потехін, начальник філії Київського військового ліцею ім. Івана Бо гуна, кавалер ордена Богдана Хмельницького III ст., Народний Герой України, учасник Бойових дій на Сході України:

«Дуже вдячний за запрошення на це яскраве свято. Я виконував свій обов’язок на Сході держави в складі десантних військ. Мав честь зі зброєю в руках захищати нашу державу. Отримав два поранення і визнаний непридатним для подальшої служби. Але я залишився в Збройних силах України як діючий офіцер, було запропоновано очолити цей військово-навчальний заклад. Я довго не приймав рішення. Бо маю тільки доньок, врешті — погодився.

Приїхав у Косів перший раз в житті. Був у Коломиї, звідки мій батько. Я приїздив до бабусі щороку відпочивати.

А це — Василь Васильович, син мого друга, який зараз стоїть тут на сцені, він — вихованець восьмої роти третього взводу. Дуже вдячний, що маю честь виховувати нашу молодь. Це єдиний хлопець-ліцеїст з міста Косова, і я хочу, щоб ви побачили цього Героя. Тому що діти в 13 років, в такому віці вже думають про службу у ЗСУ. Маємо 250 ліцеїстів. Велика кількість дітей загиблих воїнів АТО, дітей-сиріт, позбавлених батьківського піклування.

Ми готуємо молодь для захисту нашої держави. Чотири роки вони вчаться в ліцеї, далі вступають у вищі навчальні заклади. Два роки тому ми набрали на навчання перших 16 дівчат.

Коли я дізнався, що готується пісня для ліцею, я був вражений.

Ми вивчили слова, ми перевірили, чи підходить вона під стройовий хід. Ми попрацювали над всіма необхідними параметрами і раді сьогодні мати цю пісню. Запрошую автора і охочих на свято 1 вересня чи 14 жовтня, коли буде клятва ліцеїстів, щоб почути цю пісню у виконанні ліцеїстів».

Знову і знову звучали пісні. їх, з посвятою Упівцям і просто ліричні композиції виконав сімейний народний ансамбль родини Воротняків. Вони вийшли на сцену з малими дітками на руках, що підкреслило цілісність родини, важливість, що з раннього дитинства їм прищеплюють любов до всього рідного.

Народний аматорський вокальний ансамбль «Ніжність» Старокутського Будинку культури знову вдався до історичної тематики, до героїчного чину. Разом з ними виспівував і сам іменинник. Це звучало в нього Так щемливо красиво:

«Літа мої, мов солов’ї,
виспівують в зеленому гаю».

Був цього дня в залі і на сцені народний артист України пан Остап Гавриш, який сказав, що багато років знає пана Володимира, ще з юних літ роздивився в ньому справжнього патріота та небайдужу людину.

Подарувавши іменинникові свій подарунок, пан Остап запросив на сцену свою доньку МаріАнну, яка виконала пісню про український прапор, адже це дні, коли ми готуємося урочисто відзначити 30-річчя відновлення Української Незалежної держави.

Капела бандуристів під керівництвом Світлани Лазован виконала пісню В.Довгуна «Про Крути».

— Пані Світлана — це особлива людина, творчість її колективів бачили в Польщі, Румунії, Італії… Нею не можу не пишатися, — щиро дякував їй пан Довгун.

Був і гумор у виконанні юного артиста Івана Пророчука, харизматичний ведучий Роман Хромейчук заспівав пісню «Я малюю туман», а музичний твір «Пісня про Злуку», який був написаний до 78-ї річниці Соборності України, виконав аматорський колектив «Осіннє золото» під керівництвом Зоряни Романів…

А особливий несподіваний жест любові зробила донька Ольга, написавши пісню для батьків і виконавши її, чим щиро зворушила всю родину.

— Ми росли у світі краси, добра, віри, праці. Хочемо скласти за це батькам низький уклін.

Були вітання від Кредитної спілки «Косівська», одним із засновників якої був Володимир Довгун і де працює дружина та зять Довгунів. Приїхали колеги з інших спілок, заявивши про свої щирі симпатії.

Ще і ще звучали виступи з привітаннями, і найбільше, про що говорили люди, — відзначали небайдужість іменинника.

Назар Кравчук.
«Гуцульський край», №34, 20.08.2021 р.

Facebook коментарі
 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *