Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району

Чи стане Косів гуцульським Більбао?

4 Січня, 2020 | Коментувати | Переглядів: 531

18 грудня на майдані Незалежності зібралося кілька десятків людей. У них були піднесений настрій, букети квітів і подарунки. Прийшли імениті кераміки Косівщини, представники районної і міської влади, громадські активісти. Всі чекають Марію Гринюк, яка от-от має повернутися додому у шлейфі міжнародної слави.

12 грудня у столиці Колумбії, місті Боготі, чотирнадцята сесія Міжурядового комітету ЮНЕСКО внесла косівську мальовану кераміку до репрезентативного списку світової нематеріальної спадщини людства. Це вже третій такий здобуток України. Раніше до цього переліку потрапили знаменитий петриківський розпис (2013) і козацькі пісні Дніпропетровської області (2016). Щоправда, Марія Гринюк уточнила: «До репрезентативного списку включені тільки два елементи – петриківський розпис і косівська мальована кераміка, а козацькі пісні увійшли до іншого – списку нематеріальної культурної спадщини, що потребує термінової охорони)».

Прошу голову регіональної організації Спілки художників України Івана Кочержука прокоментувати те, що сталося у Колумбії. Відповідає сердито: «Це зробила одна жінка – Марія Миколаївна Гринюк. А зараз усі будуть розказувати, як вони їй допомагали. Тільки би мені слова не дали, бо не стримаюся і багато чого наговорю». Наперед скажу, що Іван Степанович не виступав, емоції вгамував.

Тим часом заслужений діяч мистецтв України, кандидат мистецтвознавства, голова благодійної організації БФ «Автентика Гуцульщини» Марія Гринюк і секретар Косівської міської ради Роман Печижак (він супроводжував Марію Миколаївну в цій поїздці) з’являються на майдані. Їх щойно привіз із Коломийського залізничного вокзалу мер міста Юрій Плосконос.

Для подорожніх велелюдна зустріч в центрі Косова – зворушливий сюрприз. Щасливу Марію Гринюк оточують тісним колом, вручають їй квіти, подарунки. «Завдяки вам слово «Косів» почув увесь світ», – каже депутат обласної ради Оксана Мельниченко.

Стомлених довгою дорогою мандрівників не відпускають додому відпочивати, а запрошують у сесійний зал районної ради – на імпровізовану зустріч. Кожен хоче почути найперші враження від події, історичне значення якої розуміють усі.

Добро перевершило все

Марія Гринюк згадує халепи, що трапилися в перші дні поїздки. В аеропорту Парижа, в літаку, «зник» її паспорт, який, на щастя, швидко знайшовся у кишені… Романа Печижака. В аеропорту столиці Колумбії, Боготі, дует косів’ян не отримав свій багаж – він затримався у Франції. Довелося бігати по магазинах і купувати необхідні побутові дрібниці та пристойний одяг – «з ніг до голови, аби ми не виглядали як бомжі», – сміється Марія Миколаївна.

Вночі у готелі, де зупинилися косів’яни, пролунав вибух. «Прямо під моїм вікном», – уточнює Марія Гринюк. Загинув працівник готелю. Адміністрація пояснила гостям, що це сталося через несправний газовий балон.

«Здавалося, якась нечиста сила дуже не хотіла, щоб ми туди їхали, — міркувала Марія Миколаївна. – Але добро перевершило все».

Після труднощів і непорозумінь на старті поїздки усе, що відбувалося потім, нагадувало потужний болід, який мчить попереду інших гладенькою і прямою дорогою – до фінішної стрічки.

«Коли я побачила приміщення, де відбувалася сесія ЮНЕСКО, то перелякалася, кажу Романові: «Куди нас занесло? – тепер уже сміється Марія Гринюк. – Настільки все було грандіозно. Величезні зали. Приїхали делегації майже зі 150-ти країн. Ми побачили, що делегати уважно і прискіпливо розглядають подані до репрезентативного списку елементи. Бачу на екрані тексти, виділені червоним кольором, і розумію, що це претензії. І кожну обговорюють. Коли я зауважила, що один елемент розглядають годину, мене почало трусити. Хоча вже знала, що в нас проблем немає. Роман мене заспокоює: «Все добре, все добре». А серце б’ється і б’ється.

Наше досьє прийняли без жодного зауваження, буквально за 4-5 хвилин. І це було найбільше щастя – бачити, як тим клевчиком махають і кажуть «adopted/прийнято». Слово «adopted» я буду пам’ятати все життя. Справжню велич того, що відбулося, ми могли зрозуміти тільки в той момент і в тому залі».

«Марія Миколаївна могла спостерігати за цією подією і вдома, – додала депутат обласної ради Оксана Мельниченко. – Але ми підтримали її поїздку фінансово, бо зрозуміли, що вона має бути присутня на цьому засіданні, має особисто це пережити, побачити і почути».

Оксана Мельниченко звернула увагу присутніх на важливу деталь: «Марія Миколаївна дуже мудро зробила, коли подавала в ЮНЕСКО досьє і назвала його не гуцульською, а косівською керамікою».

«Так, це був свідомий вибір, – погодилася Марія Гринюк. – Бо спочатку лунали пропозиції назвати досьє «гуцульська», «покутська» кераміка. Але це абстрактне поняття, яке розтягується на велику територію, розмивається, втрачає суть. Тому я наполягала на тому, що назва має бути тільки такою. Хоча, безперечно, до косівської мальованої кераміки ми включаємо і пістинську, і кутську».

Голова районної ради Павло Ванджурак і перший заступник голови РДА Богдан Марчук оцінили міжнародне визнання косівських митців як надзвичайно важливу подію для району, Гуцульщини і всієї України. Кожен підкреслював, що передусім це заслуга кількох минулих і теперішніх поколінь наших видатних майстрів, Саме вони зробили древній вид ужиткового ремесла не схожим на інші, зберегли його самобутність, усі разом і кожен зокрема підняли побутове гончарство до рівня мистецтва.

Уславлений фізик Ісаак Ньютон казав про свої наукові досягнення так: «Якщо я бачив дальше за інших, то тільки тому, що стояв на плечах гігантів». Це добре розуміє і може сказати про себе Марія Гринюк.

«Я дивлюся на пані Валентину, на пані Оксану, – звернулася до присутніх кераміків Марія Миколаївна, – і згадую 90-ті роки. Як ви приходили в цех, мерзли там. Як зберегли нашу кераміку. Саме ви мене надихали. Якби не ви, якби не ті, хто був до нас, кого вже немає серед нас… Якби я сама не робила цю кераміку, якби не знала, як це важко, – голос Марії Миколаївни тремтить від хвилювання, – то я би цього (досьє для ЮНЕСКО. – Авт.) не робила».

Дорогу долає той, хто йде

Такий задум з’явився сім років тому. У те, що він завершиться успіхом, тоді вірила тільки Марія Миколаївна. Усі присутні на зустрічі підкреслювали – офіційне світове визнання для косівської кераміки виборола по суті одна людина – Марія Гринюк. Так, їй допомагали і допомагають. Але вибоїни проблем на цьому довгому і складному шляху почали засипати лише тоді, коли найважчий етап Марія Миколаївна пройшла самотужки, а на горизонті замаячіли міжнародна перемога і привабливий приз.

Районна рада теперішнього скликання прийняла програми збереження традиційної косівської мальованої кераміки та інших народних художніх промислів. Обласна, районна і міська рада підтримали започаткований Марією Гринюк фестиваль кераміки «Мальований дзбаник». Торік він проходив уже вшосте. А три роки тому набув статусу обласного. Депутат обласної ради Оксана Мельниченко висловила надію на те, що наш «Мальований дзбаник» стане міжнародним дійством. Визнання ЮНЕСКО сприятиме цьому.

Так, зараз цей фестиваль організовує вже не одна Марія Гринюк, а велика команда людей, зокрема державних службовців. Підтримують депутати різних рівнів. Але якби не принциповість Марії Гринюк, то «Мальований дзбаник» за короткий час перетворився би на ще один гуцульський фестиваль, тільки містечкового масштабу. Бо засідання кожного оргкомітету з підготовки цього свята не обходиться без фраз: «Чому на фестивалі виставляють свої роботи тільки кераміки? Давайте поставимо ятки з вишиванками». Марія Гринюк продовження цих слів не слухає і твердо наполягає на своєму – мають бути лише кераміки. Це їхнє, і тільки їхнє свято.

Бенефіціари (вигодонабувачі)

«Нарешті нас почули і, думаю, що від цього дня зовсім по-іншому це мистецтво сприйматимуть. Майстри отримають і світове визнання, і нові замовлення. Більше людей буде захоплюватися їхніми виробами. Австрійський цісар Франц Йосип колись високо цінував косівську кераміку. Хай би і сьогодні світові еліти теж до неї приглядалися», – висловив побажання Павло Ванджурак.

Загалом воно не таке вже й утопічне. Талановитий керамік Ірина Серьогіна сказала мені у приватній розмові: «Це надзвичайно велика подія. Ми потрапили під захист ЮНЕСКО. Я це говорю, а мені мороз по шкірі. Ти порахуй, скільки в Україні різної кераміки, а нашу таки визнали. Бо всі інші подібні одна до другої – львівська, опішнянська, всі – майоліка. А такої як наша, дійсно ніде немає. Минулого року такий застій був, майже нічого не купували. А зараз усі почали телефонувати, захотіли різдвяного столового сервізу. Кажу їм: чому ви так пізно? Різдво вже на носі. Кераміка довго робиться – це два випали…».

Позитивну матеріальну сторону міжнародного визнання нашої мальованої кераміки добре бачить мер Косова Юрій Плосконос: «В сучасному світі конкуренція є рушійною силою людства. Вона відбувається між країнами і містами. Конкурувати доводиться практично за все, в тому числі і за туристів. Вони привозять із собою кошти, які потрапляють у бюджет громади, поліпшують якість її життя. Після рішення ЮНЕСКО ми отримали сильний аргумент у цій боротьбі».

Юрій Олександрович навів приклад нічим не примітного села Поляниці. Після створення на його території тепер уже знаменитого гірськолижного курорту «Буковель» сільська громада щороку отримує десятки мільйонів гривень прибутків.

«Тому в Поляниці місцева влада може надати своїм жителям набагато вищий рівень послуг, – пояснив Юрій Олександрович. – У нас немає такого курорту. У нас немає верховинського Чорногірського хребта, який приваблює туристів. Але ми маємо надзвичайно сильну етнографічну складову – традиційне ужиткове мистецтва, яким цікавляться, заради якого сюди їдуть. Тепер туристів буде набагато більше. Ми будемо на слуху. Отримаємо певні переваги. В майбутньому це позитивно вплине на загальну економічну ситуацію у місті і районі. Тому наша кераміка – це не тільки нематеріальна спадщина людства, це також майбутні матеріальні бонуси для митців, майстрів, усієї громади. Не сумнівайтеся».

Ефект Більбао по-косівськи

Мер Косова згадав «Буковель». А я хочу розповісти читачам про Більбао – прибережне (колись індустріальне) місто на півночі Іспанії, в країні Басків. Воно почало занепадати після економічної кризи 70-80 років минулого сторіччя. Мало всі шанси стати депресивним. Щоб цього не сталося, уряд країни Басків пішов на сміливий і ризикований крок. Запросив видатного американського скульптора Френка Гері для будівництва філії музею Гуггенхайма в Європі. Для цього знадобилося 170 мільйонів доларів. Однак баски зважилися на божевільні витрати. Музей почав працювати в 1997 році і став найбільш відвідуваним у світі. Головним його експонатом є сама фантасмагорична споруда музею. Щороку сюди приїжджають мільйони туристів. За перших десять років діяльності музей приніс в казну Більбао 1,6 млрд доларів. Отже, витрати повернулися з прибутком. Безробітні знайшли нові робочі місця. Місто розбудувало і поліпшило свою інфраструктуру, якою користуються не тільки туристи, а всі місцеві жителі.

Ефект Більбао відтоді намагаються повторити багато міст світу. Не всім це вдається. Але завдяки Марії Гринюк ми теж отримали такий шанс. Мова йде про спроєктовану нею і запатентовану будівлю музею кераміки у вигляді гуцульського дзбанка. 15-метровий, кількаповерховий, унікальної форми будинок буде привабливим для ока і туристів. Він не стирчатиме самотньо, як прищ, а стане головним та органічним елементом культурно-мистецького комплексу. В ньому влаштовуватимуть виставки, мистецькі акції, працюватимуть майстер-класи. Бажаними господарями і гостями у музеї стануть усі митці, не тільки кераміки. Тут буде свій кінотеатр.

Марія Гринюк мріяла збудувати цей комплекс у Косові. На жаль, місто не змогло запропонувати прийнятну за розмірами і розташуванням земельну ділянку. Зате це зробила рідна Марії Миколаївні вербовецько-старокосівська громада. Депутати Вербовецької сільської ради не пошкодували трьох гектарів безцінної у густозаселеній місцевості землі. Варто зауважити, що музей і комплекс належатимуть не Марії Гринюк, а територіальній громаді.

Ще донедавна будівництво музею виглядало дивною примхою і недосяжною мрією однієї людини. Але її здійснення щодня наближає наполегливість і безкомпромісність Марії Гринюк. Допомагає беззаперечний успіх придуманого нею фестивалю кераміки. Активує щойно отримана «віза» в світову культуру, яку видало косівській кераміці ЮНЕСКО. Сприяє зацікавленість владних осіб і структур.

Марія Гринюк повідомила під час зустрічі з колегами-кераміками, представниками влади та громадськості, що цей архітектурний і культурно-мистецький проєкт хоче підтримати обласна влада, зокрема голова ОДА Денис Шмигаль. Зараз не тільки Марія Миколаївна, а й люди з державними повноваженнями та можливостями думають про те, де взяти кошти для будівництва цього культурно-мистецького комплексу. Плекають надію отримати європейський грант. Визнання і підтримка ЮНЕСКО можуть і мають допомогти. Це дає підстави розраховувати на те, що музей ми побачимо ще за свого життя, наживо і в дії.

Перемога косівської кераміки і Марії Гринюк у Колумбії – це не тільки про кераміку і про Марію Миколаївну. Це про вміння творити, берегти і цінувати рідне. Це про потребу бути собою, ні на кого не схожими. Це про здатність дивитися уперед, бачити пріоритети, ставити мету, наполегливо йти до неї і не здаватися.

Колумбійська перемога Марії Гринюк підтверджує те, що стратегічний успіх – це не біг на стометрівку. Це виснажливий тривалий марафон. Це та муравельна праця, до якої українців закликав ще Андрей Шептицький: «Усі, хто почуваються українцями і хотять працювати для добра України, нехай забудуть про які-небудь партійні роздори, нехай працюють в єдності і згоді над відбудовою так дуже знищеного… нашого економічного, просвітного і культурного життя. Тоді… на підвалинах солідарності і усильної праці всіх українців повстане соборна Україна не тільки як велике слово і ідея, але як живий, життєздатний, здоровий, могутній, державний організм, побудований жертвою життя одних, а муравельною працею, залізними зусиллями і трудами других».

Аліса МУДРИЦЬКА.
Фото автора.

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.