Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Старість не радість (частина 2)

Жовтень 17, 2019 | Коментувати | Переглядів: 68

Доглядальниці

Більшість сімей, у яких є літні немічні люди, намагаються знайти сиділку. Я шукала і не побачила у вітчизняному класифікаторі професій ні «сиділки», ні «доглядальниці». Але насправді вони є, і їх катастрофічно мало. Працюють, як правило, нелегально, без трудових угод.

Сотні тисяч українських жінок виїхали за кордон, щоб доглядати іноземців похилого віку. Співвітчизниць, які залишилися в Україні і відгукуються на оголошення, доводиться «перемивати», наче золотоносний пісок.

З якими проблемами мають справу родичі, котрі шукають сиділку? Вони впускають у дім і життя незнайому людину, часто — не підготовлену до такої діяльності ні фахово, ні морально, ні психологічно, ні фізично.

Напевно, у великих містах є агентства, здатні знайти та підготувати кваліфікованих спеціалістів, нести за них відповідальність, зокрема юридичну. У провінції таких немає. Хоча тут легше ідентифікувати особу. Можна розпитати про неї у знайомих.

Хороший вихід — зателефонувати у сільську раду і отримати інформацію про людину, яку плануєте залишати з батьком чи матір’ю. У місті ж ніхто нікого не знає. Практика написання і пред’явлення рекомендаційних листів зникла 1917 року. Навіть якщо ви зателефонуєте попереднім наймачам сиділки, не всі чесно та докладно опишуть вам її позитивні та негативні риси — чомусь не хочуть.

Кожен, хто шукав доглядальницю, знає, що серед кандидатів — багато випадкових людей, бувають ліниві, безвідповідальні, нечисті на руку, в побуті та гігієні, зі шкідливими звичками, схильні до пияцтва й асоціальної поведінки, любителі годинами теревенити по мобільному телефону та сидіти в соціальних мережах.

Трапляються і не зовсім адекватні. «А ви не боїтеся, що я вас вночі задушу?» — лякала доглядальниця вередливого лежачого чоловіка. «У неї (у жінки, для якої шукають нову сиділку. — Авт.) була опікунка, але вона давала їй алкоголь пити весь час, щоб підопічна нічого не вимагала від неї», — читаю на сторінці «Верітас опіка» у Фейсбуку, де розміщують оголошення, у яких «вербують» українських доглядальниць для літніх поляків.

Змиріться з тим, що з дому можуть зникати продукти і речі. Заздалегідь підготуйтеся до того, що ваших батьків можуть агітувати перейти в іншу віру, переконувати віддати доглядальниці свою пенсію, заощаджені кошти, майно, в тому числі нерухоме. Одна жінка розповідала мені, що сиділка хитрощами випросила у її лежачого батька кілька тисяч гривень. Повернути гроші не вдалося.

Якщо сиділок дві і більше, якщо вони працюють позмінно, то встановити винуватця крадіжки чи завданих матеріальних збитків неможливо. Вигнати доглядальницю за погану роботу чи покарати за протиправні вчинки важко. Адже спершу їй треба знайти заміну, а це довго і складно. З ким на цей час залишити хвору людину?

Підготуйтеся і до того, що ви і ваші батьки тривалий період перебуватимете у ролі заручників. Відчуваючи свою незамінність, деякі сиділки перетворюються на психологічних і фінансових шантажистів, починають вимагати збільшення платні. У випадку відмови, погрожують піти з дому і залишити хворого самого. Буває, що так і роблять. Цей аргумент дієвий, якщо родичі живуть далеко. Офіційних угод з сиділками, як правило, не укладають, тому шукати правди в судах, напевно, можна, але більшість вирішує, що не треба.

У Німеччині за таку роботу платять тисячу євро і більше — за місяць. У Польщі — дві — дві з половиною тисячі злотих (12–15 тисяч гривень). На львівському сайті сиділок знаходжу інформацію, що 8-годинний або вахтовий цілодобовий догляд з проживанням у помешканні літньої людини коштує від 350 і більше гривень на добу.

Звичайно, ціни скрізь різні, залежать від регіону, діагнозу і важкості хвороби, ваги тіла, характеру хворого і тощо. У провінції традиційно платять менше. У столиці можуть правити більше. Візьмемо для прикладу 300 гривень. У такому випадку доведеться заплатити щонайменше дев’ять тисяч за цілодобовий догляд і понад шість тисяч за оплату лише робочих днів щомісяця. Часто на це не вистачає зарплати «дитини» і пенсії батька/матері разом узятих. А треба ж іще самим на щось жити, утримувати неповнолітніх дітей (у кого вони є), платити за комунальні послуги, купувати продукти, дорогі ліки та засоби догляду за важкохворим…

Окрім обтяжливого фінансового, є і негативний психологічний аспект. Нерідко доглядальниця починає втручатися у життя членів родини, поводиться так, ніби вона у себе вдома, створює конфлікти між родичами, розповідає інтимні подробиці вашого життя сусідам, стороннім людям.

Більшість із нас «вийшли з народу», не мають досвіду співжиття і спілкування у своєму домі з обслуговуючим персоналом, тому не знають, як бути в цій ситуації. Втім, за роки радянської влади втрачено етикет поведінки і самої прислуги. їй невідомі рамки, в яких вона має перебувати і за які не можна виходити.

Треба визнати, що серед сиділок трапляються милосердні, відповідальні, фахові. Деякі стають незамінними і справжніми членами родини. Але таких дуже мало, на всіх не вистачає.

Рабська праця

Погляньмо на проблему з іншого боку. Уявіть, що вам доводиться днями та ночами перебувати в чужому Домі, з чужою, невиліковно хворою людиною, бачити, як вона тяжко живе і вмирає. Вам треба годувати її з ложечки, піднімати (не завжди худеньких бабусь і дідусів), обертати, надриваючи спину, садити, мити (не тільки лице та руки), міняти підгузки та пелюшки, нюхати і бачити їхній вміст, терпіти капризи, надумані докори, слухати стогони, крики, нарікання на життя, долю і весь світ.

Ті, кого ви доглядаєте, їхні родичі, можуть мати нестерпний характер.

Ви місяцями не бачите своїх дітей, чоловіка, батьків. Ви «не маєте права» хворіти, для вас проблемою є участь у незапланованих подіях (несподівана хвороба рідних, весілля, зустріч випускників або похорони у друзів), бо не можете залишити людину, яка перебуває під вашою опікою, і т.д. і т.п. Доглядальникам з вразливою психікою синдром емоційного вигорання гарантований. Фізичне та психологічне навантаження теж велике.

А ще у вас немає юридичного статусу. Вам можуть затримати виплату зароблених грошей або взагалі не заплатити. Ви не отримуєте страхового стажу, «лікарняних», оплачуваної відпустки…

Це глобальна тенденція.

«…Тисячі жінок з Африки, Азії, Карибських островів і колишніх соціалістичних країн мігрують до більш заможних регіонів Європи, Близького Сходу та США, щоб працювати нянечками, прислугою та опікунками для літніх людей. Для цього вони вимушені покинути власні сім’ї, разом із дітьми та старіючими батьками, і залучити родичів чи найняти інших жінок.., щоб виконувати роботу, яку вони самі вже не можуть забезпечити. Наприклад, в Італії троє з чотирьох badanti (як тут називають опікунок літніх людей) і самі мають дітей, та лише 15 відсотків жінок живуть разом із ними.

Тож більшість із них бореться із тривогами через те, що їхні сім’ї обходяться без турботи, яку вони надають людям на іншому краю світу. Саме у цьому контексті Арлі Гохшільд говорить про «глобальну передачу турботи та емоцій» і формування «ланцюгів глобальної опіки». Але ці ланцюги дуже часто обриваються: мігрантки відчужуються від своїх дітей, проговорені домовленості розвалюються, родичі помирають за час їхньої відсутності, — пише італійсько-американська феміністка і соціологиня Сильвія Федерічі. — Оплачувані опікунки-мігрантки наражаються на неабиякі зловживання і шантаж — і через знецінення доглядової праці, і тому, що часто не мають відповідних документів та є расизованими. Результат: довжелезні робочі зміни, брак оплачуваних відпусток чи інших вигод, незахищеність перед расистською поведінкою чи сексуальними домаганнями…».

Тому і бракує охочих займатися цим видом діяльності. А ви би захотіли такої роботи для себе чи своїх рідних?

Аліса Мудрицька.
(Продовження — у наступному номері).
«Гуцульський край», №41, 11.10.2019 року

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.