Випускники 1969-го року Косівського училища прикладного і декоративного мистецтва відзначили 50-ліття закінчення рідної альма-матері і традиційно, й оригінально.

Були дружні обійми і сльози розчулення, спілкування в аудиторіях і за святковим столом. Щохвилини лунала фраза: «А пам’ятаєте?..», після якої усі усміхалися і молодшали. Але цього, звичного, їм було замало.

На ювілейній зустрічі десять років тому домовилися з нагоди 50-ліття випуску підготувати виставку своїх робіт. «Щоб ми не просто посиділи, заплакали і розійшлися, а щоб ця зустріч була змістом наповнена», — пояснив Іван Парипа.

Важливо те, що троє однокурсників — Лариса Березка, Степан Бзунько та Іван Парипа — про це не забули. Вони витягнули на своїх плечах тягар підготовчої, організаційної і практичної роботи цієї зустрічі і виставки.

Завідувач Косівського музею народного мистецтва і побуту Гуцульщини Вікторія Яремин цікаві творчі експерименти підтримує з ентузіазмом. Музей охоче надав виставкові зали для експозиції.

«Мені завжди приємно приїжджати до Косова, — сказав Михайло Дейнега. — Цього разу ми привезли маленьку дещицю своїх робіт, щоби показати, що ми не марно жили, не марно займали місця в училищі та інституті».

В експозиції були представлені творчі роботи та світлини доробків. Знайшлося місце для колажів фотографій студентського і пізнішого творчого життя ювілянтів.

Ініціатори виставки вважали себе першопрохідцями, але дорогу їм уже перебігли. 10 років тому в цих же залах виставляли свої роботи випускники Косівського інституту прикладного і декоративного мистецтва, які закінчили його 1989 року. Поки старші планували, молодші зробили.

Можливо, ідея приживеться, і такі імпрези стануть традиційними.

Але цьогорічна все одно була особливою. І ось чому. «Золоті» випускники йшли не в музей, а в рідну бурсу. Старожили пам’ятають, що в цьому будинку в центрі Косова деякий час розташовувалося училище прикладного і декоративного мистецтва. «У цій кімнаті, де зараз стоїмо, була аудиторія, ми тут вчили рисунок, — згадувала Лариса Березка. — Внизу був музей народного мистецтва Сагайдачних. Там Соломченко приймав іспити з історії мистецтва. Ці стіни — рідні, прихиляють нас до себе. Щемить ось тут (показує на груди), бо кожного року нас усе менше і менше».

«Ми ще вчора зустрілися — я, Анатолій Каліш і Борис Яворський, — розповів Іван Парипа. — Увечері вирішили прогулятися містом. Борис підійшов до дверей музею (колишнього училища. — Авт.) і ручку погладив».

Завжди стриманий і маломовний на публіці Іван Парипа того дня був на себе нинішнього не схожий, згадував цікаві історії студентського життя, з гумором розповідав їх присутнім.

Усього на зустріч приїхали 16 випускників. Це студенти, які навчалися на трьох відділах: художньої кераміки, художньої обробки дерева і художньої обробки шкіри.

Лариса Березка представила своїх сивих однокурсників. І поки говорила, ніби молодшала, бачила перед собою не іменитих митців, а чубатих хлопців, які колись так весело жартували і бешкетували.

Серед них був відомий скульптор, член НСХУ, заслужений художник України, професор Київської національної академії образотворчого мистецтва та архітектури Штефан Загайкевич. «Прекрасний скульптор, неординарна людина, — так представив присутнім свого однокурсника Іван Парипа. — Він рік провчився вивчав французьку філологію, добре знав цю мову, навіть був перекладачем під час Олімпійських ігор у Москві. Штефан одним з перших розв’язував шахові задачі — була колись така рубрика у газеті «Прикарпатська правда».

Відомого кераміка, доцента Львівської національної академії мистецтв Анатолія Каліша добре знають випускники косівських училища та інституту, які продовжували навчання у Львові. У 1988–2015 рр. він був деканом факультету декоративно-прикладного мистецтва Львівського інституту.

Свій неповторний слід у творчій царині Прикарпаття та України залишили й інші випускники: член НСХУ, завідувач кафедри рисунка ЛНАМ Борис Яворський; художник, член НСХУ, заступник директора КП «Простір інноваційних креацій «Палац» Михайло Дейнега (він подарував Косівському музею дві свої картини); майстер художньої обробки дерева, член НСХУ, заслужений художник України, доцент кафедри декоративно-прикладного мистецтва Косівського інституту Степан Бзунько; художник-графік, викладач скульптури та композиції Косівського училища КІПДМ Іван Парипа; майстер художньої обробки шкіри, викладач Косівського інституту Василь Чіх; майстер художньої кераміки, член НСМНМУ Лариса Компанієць-Цибульська; художник, викладач рисунка та живопису в Косівському інституті Богдан Тихонюк.

Цікаво, що Іван Парипа і Степан Бзунько доповнили книгу історії Косівської мистецької школи власними цікавими сторінками. Івана Михайловича вважають засновником гуцульської ювелірної школи. Степан Васильович повернув гуцульську різьбу в сакральне мистецтво, його вишукані роботи прикрашають інтер’єр багатьох церков і храмів.

Три випускники, присутні на цій зустрічі, присвятили своє життя творчій роботі з дітьми, вчать їх любити і цінувати мистецтво, передусім народне.

Це Ігор Фокшей (викладач-методист, відмінник освіти, лауреат премії ім. І.Пелипейка), Василь Бардачевський (керамік барвистий, неординарний, — розповів про однокурсника Іван Парипа) і Ярослав Василик.

Олег Тишківський — художник у Верховинському лісокомбінаті. Валентина Філіпенка і Дмитра Ковальчишина життя повернуло з мистецької стежки в прагматичний бік. Перший став підприємцем, другий — будівельником. Ларису Березку знають як мистецтвознавця. Вона — член НСМНМУ, лауреат премії ім. О.Соломченка. Завідує районним організаційно-методичним центром «Культура Косівщини» при районному Будинку культури. Центр створює для історії і майбутніх поколінь картотеку народних майстрів Косівщини, популяризує їхню діяльність.

На виставці у музеї незримо витав дух відомих кераміків — Євгенії Зарицької і Марії Дворської. Вони не прийшли на зустріч випускників з поважної причини — їх уже покликав до себе Всевишній. Роботи цих майстринь однокурсники теж виставили в спільній експозиції.

Випуск 1969 року у кількох аспектах є особливим. І ось чому. Ці хлопці і дівчата зростали в часи Хрущовської відлиги. Тоді бетонні плити сталінського терору пробивали пагінці національного коріння, любові до правдивого та вільного слова. Учні провінційної Косівської промислівки, а саме так тоді сприймали училище місцеві жителі, знали про військове придушення антирадянського повстання у Чехословаччині у 1968 році, не залишилися до цього байдужими. На знак протесту кілька хлопців дуже коротко постриглися.

Вони хотіли бути не такими як усі. Багатьом це вдалося. Кілька випускників продовжили навчання у мистецьких вишах. До них, до 1969 року, таких сміливців були одиниці.

Саме їхній курс почав першим вивчати художню обробку шкіри і металу — у 1965 році в училищі відкрили такі відділи. Починали з нуля — місцеві теоретичні та практичні знання були втрачені або забуті. Викладачі та студенти їздили вчитися цим ремеслам по всьому Радянському Союзу, зокрема в естонське місто Тарту. Деякий час потому творчість учнів нашого училища мала виразний прибалтійський акцент. Але за допомогою педагогів і власного таланту косів’яни зуміли вибратися з чужої наїждженої колії, спрямували зусилля на гуцульську, українську дорогу.

«Вся творчість базується на народному, це основа основ академічного мистецтва. Ми вчилися у народних майстрів, — згадувала Лариса Березка. — Знайомилися з ними, їздили у села, сиділи в майстернях, спостерігали за роботою. Нашим першим вчителем по шкірі був народний майстер Микола Васильович Вінтоняк. Він починав науку з того, що показував нам, як сукати дратву і ніж точити».

На відкриття виставки випускників 1969-го року прийшли директор Косівського інституту Галина Юрчишин, директор училища Роман Стеф’юк, викладачі та студенти цих навчальних закладів. Завітали і мовили добре слово про колишніх учнів їхні педагоги: Богдан Сорохан і Михайло Прощук.

«Для нас це надзвичайно важлива подія, — сказала директор інституту Галина Юрчишин. — За такими шанованими випускниками маємо можливість звірити свій курс: чи правильно йдемо, розвиваємо нашу мистецьку школу? Наш напрям залишається незмінним — орієнтуємося на народне мистецтво, робимо все для того, щоб воно мало поступ, розвивалося, відповідало високим вимогам світового рівня».

Завідувач Косівського музею назвала цю, подію історичною, бо в залі зібралися чотири покоління митців. Вікторія Яремин вважає такі виставки випускників дуже важливими для студентів. Молодь може багато почерпнути для особистого розвитку, це стимулює до творчості.

«Дивлюся на молодих і думаю: у який класний час вони живуть, — мовив до студентів Михайло Дейнега. — У вас є інші можливості. Сьогодні світ відкритий для молодих. Вчіться, розвивайтеся, і ви дістанете високе мистецьке визнання».

«Час дуже швидко летить, — сумно сказав скульптор Штефан Загайкевич. — Мені здається, що я лише трішечки старший за вас, а мені вже 70 років. Діточки, повірте у себе, у свій талант. Не тратьте часу даремно. Малюйте кожного дня. Любіть і творіть красу».

«І щоб ви через 50 років так гладили двері інституту, як Борис учора гладив двері нашого училища», — додав Іван Парипа.

Аліса Мудрицька.

«Гуцульський край», №29, 19.07.2019 року

Facebook коментарі
 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *