Україні треба доганяти і доганяти

14 Липня, 2019 | Коментувати | Переглядів: 742

Майже два тижні перебував у Сполучених Штатах Америки голова Косівської районної ради Павло Ванджурак. Поїздка мала пізнавальний і навчальний характер, відбулася у рамках реалізації програми OPEN WORLD) — «Відкритий світ», яку вже майже три десятки років фінансує уряд і підтримує Конгрес США — як міжнародну програму лідерства, котра дає можливість представникам колишніх республік СРСР відвідати США для короткострокового навчання.

Цього року в рамках програми у США побували майже 20 делегацій з України. Та, у якій перебував Павло Ванджурак, складалася з 25-ти осіб. Два дні вони перебували у Вашингтоні. Відвідали Білий дім, Капітолій (місце розташування Конгресу США) і Бібліотеку Конгресу. У всесвітньовідомій книгозбірні українці стали учасниками цікавого семінару, слухали лекції авторитетних науковців про підготовку глобальних лідерів, боротьбу з сучасними викликами суспільства, зокрема глобалізацією, про адміністративний устрій США та діяльність американського уряду тощо.

Поспілкувалися з конгресменом Марком де Солніром. Напрочуд щирою і майже домашньою була зустріч з надзвичайним і повноважним послом України в США Валерієм Чалим.

Відтак українці розділилися і роз’їхалася у різних напрямках. Група, до якої входив голова Косівської районної ради, складалася з п’яти осіб. Крім Павла Ванджурака, у ній були: Старобільський міський голова (Луганська область), секретар Краматорської міської ради (Донецька область), голова Брацлавської ОТГ (Вінницька область) і заступник Ланівецького міського голови (Тернопільська область).

У столиці штату Каліфорнія, місті Сакраменто, українці поспілкувалися з членом нижньої палати. «Ми відвідали вісім міст, здебільшого невеличких, де проживають від 11 тисяч населення (Клейтон) до Сан-Франциско (900 тисяч). Мали ряд зустрічей з представниками місцевої влади, бізнесу, громадськості, багато цікавих екскурсій.

Найбільше часу провели у місті Конкорді (130 тисяч жителів)», — розповів Павло Ванджурак.

Українці відвідали Каліфорнійську філію найбільшої нафтопереробної компанії США Магаїпоп Реігоіеит Согрогайоп. З НИМИ зустрілися і спілкувалися безпосередньо керівник відділення Том Лу та деякі працівники компанії. Гостям розповіли про співпрацю цієї фірми з місцевою владою і громадою, про соціальні програми, які діють для робітників підприємства і жителів міста.

«Компанія має 16 відділень на території США. Річний фонд заробітної плати у цій філії становить 120 мільйонів доларів, — розповідає Павло Ванджурак. — Том Лу зустрів нас одягнений у спецодяг, як усі робітники компанії. Він демонстрував глибокі знання і зацікавленість щодо України. Це приємно здивувало. В Україні це майже неможливо, щоб керівник такої потужної структури зустрічався з представниками невеликих органів місцевого самоврядування далекої держави.

Нам розповіли, що добровільні внески філії у соціальну сферу міста становлять 1,2 мільйони доларів. Ці кошти, за пропозицією громади, спрямовують на облаштування зон відпочинку, парків і скверів, дитячих майданчиків. Косівщині, на території якої також є видобувні підприємства, про такі великі добровільні і безповоротні «інвестиції» доводиться лише мріяти».

В муніципалітеті міста Клейтон (11 тисяч жителів) члени української делегації зустрілися із віце-мером і сіті-менеджером. «У мерії працюють 25 осіб (в т.ч. 12 поліцейських), відділ комунального господарства — 6 працівників, клерк, бухгалтер, фінансист, юрист, помічник сіті-менеджера, сіті-менеджер і мер, — дізнався під час зустрічі голова Косівської районної ради. — Ми обговорили все, що стосується місцевої влади в США та Україні — формування бюджетів, функції, повноваження, особливості та депутатських корпу у бІЛЬШОСТІ міст, навіть великих, складається лише з п’яти депутате (в Лос-Анджелесі — 15, у Сан-Франциско — 7)».

Питаю Павла Івановича: «На ваш погляд, ця модель краща, ніж в Україні? Зараз у районній раді є 40 депутатів, а раніше їх було 80».

«Однозначно відповісти не можу, — замислюється Павло Ванджурак. — Напевно, легше ухвалити рішення, коли депутатів мало. Але мені важко уявити, як вони змогли би представляти інтереси наших різних за географічним розташуванням, господарськими традиціями громад. Америка йшла до цього поступово. Важливо, що люди там мають дуже багато способів впливу на вирішення тих чи інших проблем. Кожен житель може заздалегідь заповнити заяву за спеціальною формою і озвучити своє питання перед початком сесії.

Депутати зобов’язані її розглянути і вирішити, якщо це потрібно. В Україні так само кожен громадянин може ініціювати прийняття якогось рішення, але в нас, як правило, ніхто цим не користується. А на сесії у місті Конкорді ми бачили більше п’яти осіб, які озвучили перед депутатами проблемні питання, що стосуються ремонту доріг, розширення території парковок, зміни руху міських автобусних маршрутів, вигулу собак та інші».

Павло Іванович дізнався, що в США депутатів обирають на чотири роки, але не одночасно. Вибори можуть відбуватися кожного року — один складає повноваження, другий отримує мандат. Мера обирають прямим голосуванням або з числа депутатів — на рік. Господарською діяльністію займається сіті-менеджер, у нього в руках основні важелі впливу, і зарплата більша. «Хоча в різних містах буває по-різному», — уточнює Павло Ванджурак.
Членів української делегації вразив той факт, що в невеличких містах США, дохідна частина бюджету яких є недостатньою для утримання мера, він виконує ці функції за сумісництвом, за невелику платню і перебуває у кабінеті не повний робочий день. Одночасно може працювати за своїм основним фахом. Цей досвід цікавий для дотаційних органів місцевого самоврядування України, вважає Павло Іванович.

«Запам’яталася зустріч з директором компанії яка розробляє і планує впроваджувати у місті Конкорд проект масштабного будівництва на території колишньої військово-морської бази США, — продовжує ділитися враженнями голова районної ради. — Це грандіозний об’єкт, займає територію 2,5 тисячі гектарів. Його передали місту. Там планують збудувати мікрорайон доступного житла з усією необхідною інфраструктурою. Справа в тому, що в Конкорді бідних людей практично немає.

Відповідно і ціни високі — передусім на житло. Тому туди не можуть приїхати молоді спеціалісти, які перебувають на старті кар’єри, не мають великих доходів і заощаджень. А оскільки потреба у таких фахівцях є, для них збудують прийнятні за ціною помешкання».

Члени української делегації побували також на підприємстві з переробки відходів Mt. Diablo Resource Recovery. — «Це приватні підприємства — четверте покоління однієї родини, — каже Павло Ванджурак. — Фірма обслуговує п’ять населених пунктів. Вона є найбільшою на цих теренах, але не єдиною. Жителі самі сортують у спеціальних контейнерах (їх три) папір і пластик, органічні та інші відходи. Фірма укладає угоди з населенням і бере плату за вивезення сміття. Це одне джерело доходів. Друге — продаж вторинної сировини і компосту. Компанія, у якій ми побували, не є надто потужною. Деякі процеси автоматизовані. Частину сміття робітники сортують руками. На території підприємства є компостна ділянка, куди завозять органічні відходи, наприклад скошену траву. Частину компосту продають, частину віддають безкоштовно у місцеві парки. Головне призначення такої ділянки — зменшити обсяг сміття, яке не підлягає утилізації. Фірма також має свій полігон для захоронення відходів. Цікава для нас деталь — усі підприємства з переробки ТПВ і полігони для їх захоронення не є комунальними, як в Україні, а приватні. Місцеві органи влади не мають до них жодного стосунку».

Цікавими для Павла Ванджурака були відвідини Центру з підготовки трудових ресурсів округу Контра Коста. «Це аналог нашого центру зайнятості, — пояснює Павло Іванович. — У нас найбільша проблема — зареєструватися, а потім ходити відмічатися. У них застосовують індивідуальний підхід. Діє багато семінарів і навчальних курсів, на кшталт підвищення кваліфікації. Безробітному допомагають написати резюме, призначають спеціального куратора, який інформує про вакантні місця. Не треба відмічатися, але слід бути на постійному зв’язку і відповідати на дзвінки куратора, інакше можна позбутися статусу безробітного і відповідних виплат».

Відвідини транспортного управління округу Контра Коста запам’ятаються членам нашої делегації назавжди. «Цю структуру фінансує федеральний уряд, — розповідає Павло Ванджурак.

— Вона займається новими технологіями. В США є кілька таких центрів, які мають величезні бюджети. У центральному офісі нас зустрів електронний секретар. Зараз там впроваджують інноваційні транспортні програми — тестують два мікроавтобуси для перевезення пасажирів, у яких немає водія. У спеціальній закритій зоні на території колишньої військової бази тестують і вивчають поведінку в різних ситуаціях вантажних автомобілів-«безпілотників».

Павлу Івановичу в такому автомобілі їздити не довелося, але свою порцію адреналіну отримав. «Коли тобі назустріч їде автомобіль, в якому немає водія, то думки різні виникають», — сміється мій співрозмовник.

Українцям розповіли, що «автомобілі з майбутнього» вміють розпізнавати дорожню розмітку, автоматично зупиняються перед світлофорами. Світ не стоїть на місці. Україні треба доганяти і доганяти.

Важливим етапом поїздки були зустрічі з членами Ротарі клубів у містах Конкорді й Уолнат Крік.

Інтернет пояснює: «Ротарі — це глобальна мережа громадських добровольців. Членами Ротарі є не служіння, підтримують високі етичні стандарти, допомагають будувати взаєморозуміння і мир у світі».

Українська делегація готувалася до цих зустрічей заздалегідь. Підготувала спільну презентацію про Україну і короткі розповіді про свої міста і громади.

«Що найбільше цікавило членів клубу?» — питаю Павла Ванджурака.

«Я так зрозумів, що відомості про Україну в них досить обмежені, є якісь загальні уявлення, — відповідає голова районної ради. — Розпитували нас про військовий конфлікт на сході країни. Але найбільше дивувалися тому, що в нас президент — комік».

Павло Ванджурак вважає поїздку в США, усе там побачене і почуте цікавим і пізнавальним досвідом, який, однак, важко застосувати в нашій країні. Надто вже в різних «вагових категоріях» ми перебуваємо. Але нові знання завжди корисні, якщо хочемо прямувати у майбутнє, а не топтатися на місці.

На цій бадьорій ноті можна було би і прощатися, але я мусила запитати голову районної ради ось про що: «Павле Івановичу! До мене доходили чутки про те, що ви особисто витратили на поїздку в США 120 тисяч бюджетних гривень. Це правда?».

«Ні, — Павло Ванджурак відповів швидко і твердо. — Всі питання, пов’язані з перельотом, організацією цього візиту, взяла на себе американська сторона, за це платили американські ппатники податків, навіть за наше проживання у готелі в Києві. Єдині бюджетні кошти, які я отримав, це моя зарплата за ці дні. Нагадаю, що поїздка була не туристичною, а навчальною, члени нашої делегації перебували у службовому відрядженні».

Аліса Мудрицька.
«Гуцульський край», №28, 12.07.2019 року

Коментарі