Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Її серце належить дітям

Червень 23, 2019 | Коментувати | Переглядів: 153

Немає такої сім’ї, у якій би не згадували ім’я лікаря. З надією і тривогою, з вдячністю і повагою. Рятувальник життя і здоров’я, лікар для кожного — мов мати, батько, брат, друг і порадник.

Хочу розповісти про кваліфікованого педіатра — Валентину Вадимівну Дяк, яка з 2000 року обіймає посаду завідувача дитячого відділення.

Усе найкраще — щедрість і чуйність серця, багатий досвід — вона віддає маленьким пацієнтам. До них вона підходить по-материнськи, як лікар і одночасно — як педагог і психолог.

Валентина Вадимівна народилася 11 листопада 1959 року в місті Одесі в сім’ї робітників. У 1960 році батьки переїхали в м.Орджонікідзе (зараз Покров), що на Дніпропетровщині. Там закінчила середню школу на відмінно, отримала золоту медаль. У сім’ї не було медиків, але мама дуже мріяла про медицину, і цю мрію передала доньці.

Щоб вона збулася, Валентина доклала максимум зусиль: добре вчилася.

«Після першої невдачі було дуже гірко і десь трішечки соромно, що, будучи медалісткою, не змогла вступити в інститут, навіть приходили думки залишити мрію про медичну науку. У травні 1978 року разом з батьком поїхала в м.Сочі для подання документів у технікум готельного господарства. В поїзді приснився сон, в якому були
слова: «Ти повинна бути все життя у білому!», який змінив мою історію, змусив перебороти себе і не зрадити свою мрію», — згадує Валентина Вадимівна. Мрія збулася — в 1978 році дівчина стала студенткою Дніпропетровського медичного інституту. Вчилася добре, займалась активною громадською роботою (культорганізатор факультету, профактивіст інституту).

Закінчила навчання у 1984 році з «червоним дипломом».

Мріяла працювати педіатром — лише робота з дітьми. Протягом чотирьох місяців працювала в дитячій поліклініці на дільниці, проходячи інтернатуру на базі Черкаської обласної номерної лікарні.

Трудову діяльність починала педіатром в Уркліївській номерній лікарні Чорнобаївського району Черкаської області, вже будучи дружиною лікаря Анатолія Васильовича Дяка.

Не мала родичів — медиків, тому роботу лікаря уявляла собі лише як прийом хворих у кабінеті і огляди на викликах. Але це не зовсім так.

До лікарні було приписано 11 сіл, 20 ліжок у стаціонарі, більше 2000 дітей і більше 140 дітей віком до одного року.

Окрім роботи в стаціонарі, вела консультативний прийом хворих у поліклініці, виїжджала на виклики. Було важко, не знала спокою ні вдень, ані вночі, і майже без вихідних. Виклики обслуговували будь-яким транспортом (бензовоз, «швидка»). Часто доводилось їхати в дезкамері, бо біля водія сиділи мама з дитиною.

У 1989 році народилася донечка Маринка. За сімейними обставинами вирішили переїхати на батьківщину чоловіка — до Косова.

З 1992 року почала працювати в Косівській центральній районній лікарні у дитячій консультації лікарем допідліткового кабінету, з 1995 року — лікарем-ординатором дитячого відділення, а з квітня 2000 року — завідувачкою дитячого відділення.

Здобути визнання — нелегка справа. Кажуть, що воно саме не приходить. Однак за Валентиною Вадимівною її колеги не помічали якихось потуг, старань, щоб здобути авторитет. Вона про це не думає, бореться за життя пацієнтів, утішає згорьованих родичів. Авторитет до неї йде сам, якось непомітно.

Усвідомлює важливість своєї професії, бо обрала її за покликанням, а тому з великою увагою і чуйністю ставиться до пацієнтів. В.В.Дяк чимало зусиль докладає до надання педіатричної допомоги населенню району, віддаючи всі свої знання, доброту душі і серця хворим дітям. Валентина Вадимівна вимоглива до себе й інших, водночас комунікабельна й доброзичлива, їй притаманні компетентність, відповідальність, діловитість.

Завжди врівноважена, енергійна, з добрими очима, турботлива — такою ми бачимо Валентину Вадимівну на роботі і в сім’ї. І ніколи вона не нарікає на зайнятість, втому.

Колеги хочуть наслідувати її стриманість і теплу доброзичливість, дисципліновану підтягнутість і принциповість. їх захоплює її висока працездатність, безвідмовність у роботі.

Поряд з нею — люди, віддані педіатрії, які порадять і підтримають. А сама Валентина Вадимівна вдячна долі, що подарувала можливість працювати із заслуженим лікарем України Олександром Яковичем Степанченком, педіатром і керівником від Бога, який допоміг не одному колезі знайти себе і своє місце в суспільстві, завжди допомагав у пошуках виходу зі складного становища, вмів тактовно вказати на помилку, цінував протилежну думку.

«І тепер, оцінюючи стан дитини, заповнюючи листок призначення, в думках ніби раджуся з ним», — зазначає Валентина Вадимівна.

Марія Порох,
медсестра фізіотерапевтичного відділення Косівської ЦРЛ, профгрупорг ФТВ.

«Гуцульський край», №25, 21.06.2019 року

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.