Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Славна династія родини Ванчаків

Червень 16, 2019 | Коментувати | Переглядів: 130

У Косівській центральній районній лікарні працюють кваліфіковані лікарі, серед яких є багато династій. Сьогодні я розповім про одну з них.

Люди старшого покоління пам’ятають світлої пам’яті головного лікаря А.І.Ванчака. Андрій Іванович народився 1 листопада 1931 року у Польщі, де на той час проживали його батьки. Він із багатодітної родини. Серед сімох хлопців Андрій був найстаршим. Всі вони здобули вищу освіту. Серед них є педагоги, інженери і один лікар. Батьки їх виховували бути гідними і порядними людьми. Таким виріс Андрій Іванович. Пізніше родина переселилася в Україну, в м.Калуш. Тут він навчався у школі. Закінчив Івано-Франківський медінститут і працював хірургом у місцевій лікарні. Але за збігом обставин його направили головним лікарем у Косів. З часом забрав сюди свою сім’ю — дружину Марію Климентіївну, донечок Наталію і Лесю, синочка Богдана.

Діти батька майже не бачили. Коли просиналися, його вже не було, а коли лягали спати, його ще не було. Він повністю присвятив себе улюбленій справі. А.Ванчак широко розгорнув хірургічну діяльність. Маючи великий досвід у медичній справі, ділився ним з молодими лікарями. Але окрім хірургії, він був мудрим головним лікарем. У 1971 році під його керівництвом розпочали будівництво нового корпусу лікарні. Це додавало ще більше турбот і навантажень. З добротою і теплотою він ставився до підлеглих. Хоча був вимогливим, але справедливим.

Він врятував не одне людське життя. Є вислів «Сам згораючи, світив іншим». Це Можна сказати і про А.І.Ванчака. Андрій Іванович був людиною з великим почуттям обов’язку, з винятково чуйним серцем, наповненим відданістю і кипучою енергією. Він був дійсно лікарем від Бога. Його поважали колеги по роботі, користувався великим авторитетом у людей. За нелегкі роки трудової діяльності А.І.Ванчак отримав чимало нагород республіканського і всесоюзного значення. Але найбільшою його нагородою була людська шана і повага. Роки неспокійного, переповненого повсякденними турботами життя, дали великий удар по його здоров’ю. Але навіть тоді, коли підступна хвороба валила його з ніг, він не залишав своїх колег і хворих. Це говорить про його велику відданість медицині. Він чесно виконав клятву Гіппократа. Невблаганна смерть у 1976 р. забрала сповненого енергією ще молодого, талановитого лікаря, керівника і порядного сім’янина. Медицина Косівщини понесла велику втрату. Він так любив життя, свою родину. Кожну вільну хвилину присвячував їм. Андрій Іванович був турботливим, чуйним, люблячим чоловіком і батьком. Мріяв, щоб діти продовжили його улюблену справу.

Його дружина, Марія Климентіївна, закінчила Харківський медичний інститут. Вона одержала диплом стоматолога. Пізніше М.К.Ванчак перекваліфікувалася на лікаря-епідеміолога. Працювала на керівних посадах у м.Калуші. Багато років очолювала Косівську СЕС. М.К.Ванчак була принциповим і справедливим керівником. Добре ставилася до своїх підлеглих. У разі потреби допомагала, співчувала і підтримувала їх. У народі кажуть — мудра жінка. Такою була вона і вдома. Підтримувала свого чоловіка, чекала з нетерпінням з роботи. Пізніми вечорами ділилися враженнями від прожитого дня. А дні були нелегкими. Але разом легше долати перешкоди і негаразди. Марія Ванчак приділяла велику увагу своїй родині. Дуже любила дітей, вчила їх бути чесними і справедливими. Коли повиростали, пішли батьківським шляхом, виконали його заповітну мрію. Старша донька Наталія працює у Львові сімейним лікарем. За її плечима — чималий досвід роботи, її люблять і поважають пацієнти. Вона користується великим авторитетом у колег. Є хорошою господинею, люблячою дружиною і турботливою матусею. У Наталії з чоловіком Едуардом багато спільних інтересів. Він також лікар, але військовий. Тож медичними новинами діляться один з одним. їхня донечка Віталія також стала лікарем — дерматокосметологом, зараз працює у Києві.

У Косівській ЦРЛ продовжує справу батька Л.А.Ванчак. Леся Андріївна залишилася проживати у батьківському гніздечку. Вона часто згадує щасливі роки, коли разом із родиною відпочивали, ділили радості і печалі. Після закінчення Косівської ЗОШ навчалася у Івано-Франківському державному медичному інституті. З 1983 року працює у ЦРЛ. Спочатку — лікарем швидкої допомоги, терапевтом. Після перекваліфікації — лікарем-дерматовенерологом вищої категорії. Зараз Л.А.Ванчак займає посаду районного лікаря-дерматовенеролога. За допомогою до неї звертаються дорослі і діти. Леся Андріївна старається допомогти усім. Вона вважає: якщо не можеш допомогти, то не нашкодь. І це справедливо. Л.А.Ванчак — є не тільки кваліфікованим лікарем, а хорошою мамою і бабусею, вірним другом і мудрим порадником. Вона з болем у серці і зі сльозами на очах згадує своїх рідних, особливо батька, який дуже любив її. Добре пам’ятає запах ефіру, яким просякнув одяг батька. Бо в день він робив по 3–4 операції. Всі роки їй не вистачало його теплих і ласкавих слів, мудрих порад і батьківської підтримки. Але тішиться, що люди, які пам’ятають його, щиро відгукуються про нього. Тому гордо носить прізвище Ванчак і є чудовим продовжувачем лікарської справи.

На її життєвій ниві випало чимало випробувань, але Леся Андріївна достойно їх подолала. Вклала всю свою любов у синочка Андрія. Пані Леся виховала його чесною і порядною людиною. Він працює в Івано-Франківську, лікарем-стоматологом. Разом з дружиною Наталею виховують Марка та Анастасію. До речі, невісточка також лікар. Найбільшою потіхою для Лесі Андріївни є її люблячі внучата. Коли стомлена чи знервована, переглядає їхні фотографії, це їй дає сили і наснаги.

За час лікарської діяльності Л.А.Ванчак нагороджували різними грамотами і подяками. Вона користується повагою та авторитетом не тільки серед своїх колег, хворих, айв обласному клінічному дермовендиспансері. Вже багато років є членом призовної комісії. Л.Ванчак завжди ввічлива, енергійна, ніколи не нарікає на проблеми. Хоч як би не було гірко на душі, вона не показує цього. Життя змусило її все долати тихо і спокійно.

Леся Андріївна весела й дотепна, цікава співрозмовниця. Чимало рис характеру вона успадкувала від свого батька. Вона з любов’ю і повагою ставиться як до рідних, так і до своїх пацієнтів. Відрадно, що у нас є хороші лікарі, до яких можна звернутися з недугою, які нададуть кваліфіковану медичну допомогу, підтримають добрим словом. Нехай це велика династія лікарів має своє продовження і в наступних поколіннях.

Вікторія Кушнірчук.
«Гуцульський край», №24, 14.06.2019 року

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.