Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Учителював на Заставнівщині та Косівщині

Лютий 10, 2019 | Коментувати | Переглядів: 823

У газеті «Гуцульський край» №4 за 25 січня вміщено публікацію під заголовком «Висока зоря Ярослава Матійчака». Стаття заслуженого працівника освіти України Аделі Григорук розповідає про книжку, яка щойно вийшла з друку про добре знаного й шанованого педагога, суспільно-громадського діяча, заслуженого працівника освіти України Ярослава Васильовича Матійчака.

Минулого тижня у Косівській районній бібліотеці відбулася презентація видання Юрія Кушніра «Слово про народного вчителя Ярослава Матійчака». Герой цієї книжки Людина, про яку розповідають, згадують і пишуть у своїх яскравих спогадах це слово з великої літери. Бо здобув високу повагу, як стверджує А.Григорук, своєю багаторічною працею, безсумнівним педагогічним і людським талантом, щоденним ентузіазмом і невтомністю в кожній справі.

З поважного москалівського роду

Учитель учителів, а саме так кажуть про Я.В.Матійчака на Заставнівщині й на Косівщині, народився 5 травня 1934 р. у м. Косові в поважній москалівській національно свідомій родині.

Подружжя Василя і Павліни Матійчаків виховувало троє дітей — найстарша Ольга (1931р.). наймолодший Роман (1938р.), Ярослав був середульшим. У сімї, де витав український дух, прищеплювали любов до всього українського. Сини маминої рідної сестри Марії Балагурак Микола і Дмитро брали участь у визвольній боротьбі проти більшовицького режиму — обидва загинули за волю України.

Василь Дмитрович і Павліна Михайлівна будь-що хотіли аби їхні діти здобули вищу освіту і робили все можливе, щоб матеріально підтримувати їх. Сподівання батьків справдилися: Ольга і Ярослав закінчили Чернівецький державний університет (ЧДУ), Роман — Львівський зооветеринарний інститут.

Буковинський період

Ярослав Матійчак у 1952-му закінчив Косівську середню школу, директором якої був Іван Михайлович Михайлюк, добру згадку про нього косівчани зберігають донині. Рівно ж того року вступив на фізико-математичний факультет Чернівецького держуніверситету. То були важкі післявоєнні роки. Стипендії вистачало лише на хліб і двічі на місяць поїхати додому. Та потяг до науки, до знань були сильнішими за голод і злидні, тому намагався долати всі негаразди, щоб вижити. Більшість викладачів університету пройшли жахливими дорогами війни, і їхнє життя також було не легшим від життя студентів, тому вони розуміли своїх вихованців і ставилися до них людяно, з розумінням і по-батьківськи.

Мосорівська семирічка була першим місцем праці Я.Матійчака, куди його направили вчителем фізики і математики. Мосорівка, одне з най менших, тупикових сіл у Заставнівському районі Чернівеччини, «кінець землі» — казали. Отож приїзд нового молодого вчителя в село був великою подією. Та як виявилося, Ярослав Васильович дуже легко влився у педагогічний колектив, учнівське та сільське середовище.

Ось що про це каже Марія Горбуль, яка тоді навчалася у 6 класі: «Всі учні дуже полюбили фізику, бо Ярослав Васильович Матійчак завжди був веселий, усміхнений, доброзичливий і викладав фізику так доступно і зрозуміло, що все, що колись нам здавалося складним, при його поясненні ставало простим і зрозумілим». Ярослав Васильович ще дуже любив заняття спортом, і це захоплення передавалося всім учням. Після уроків майже всі школярі приходили до нього на шкільний спортивний майданчик, де спортивні баталії тривали до пізнього вечора. Хоча у школі був учитель фізкультури та спортивним лідером став учитель фізики. Мосорівські школярі у районній спартакіаді до цього займали останні місця в турнірній таблиці. З приходом Ярослава Васильовича — виграли перше.

До речі, колишня учениця Марія Горбуль пішла стежиною свого улюбленого вчителя, закінчила фізмат ЧДУ, працювала вчителем, директором школи. «Протягом всього свого педагогічного шляху я завжди за орієнтир мала Ярослава Васильовича, бо це була найблагородніша людина, яку я зустрічала у своєму житті», — зізнається Марія Іллівна.

Про перспективного, захопленого до самозабуття в роботу молодого вчителя заговорили в учительських колективах. Через півтора року праці в Мосорівській шкопі завідуючий Заставнівським віддіпом народної освіти С.С.Осипенко запропонував Ярославу Васильовичу посаду інспектора райвно, бо побачив у ньому величезний потенціал інтелектуала — вчителя самородка.

На новій посаді Я.В.Матійчак і справді зарекомендував себе знаючим педагогом, який добре розумівся на пробпемах організації навчально-виховного процесу. За короткий період він об’їхав всі школи району, склав своєрідний паспорт кожної з них автор-упорядник книжки, колега і товариш Я.В.Матійчака, буковинець Юрій Кушнір розповідає, що Ярослав Васильович ніколи не дозволяв собі говорити підвищеним «начальницьким» тоном з підлеглими. Повага до людини з якою спілкувався породжувала взаємну повагу. Я.В.Матійчак цінував вчителів-новаторів і допомагав «стати на ноги» молодим педагогам.

На Заставнівщині Я.В.Матійчак поєднав свою долю з вчителькою І.С.Денищук, родом з Городенки. У 1959 році вони одружилися. Ірина Степанівна закінчила Чернівецький держуніверситет, за фахом теж була фізиком. Подружжя виховало двійко дітей: дочка Тамара навчалася в Одеському технологічному інституті харчової промисловості ім. М.В.Ломоносова, за фахом інженер технолог, син Володимир — фізик, закінчив Чернівецький держуніверситет.

На Чернівеччині Ярослав Васильович працював заступником директора Заставнівської СШ №1, шість років обіймав посаду директора Вікнянської середньої школи і 11 — директора Заставнівської СШ №1. Про нього кажуть, що він був справжнім учителем учителів. Урівноважений, завжди оптимістично налаштований, умів делікатно, щоб не образити людину, зробити зауваження, допомогти, поспівчувати, а в разі необхідності подати руку підтримки. І як талановитий диригент керує оркестром, відчуває кожен звук, ритм, мелодію, так і він знав, хто чим дихає, хто як працює. Тому і має на Буковинській землі, де разом з дружиною Іриною Степанівною пропрацювали 21 рік, чимало друзів серед колег і колишніх учнів.

Ярослав Матійчак — це окрема епоха в освіті Косівщини

Під час презентації книги «Слово про народного вчителя Ярослава Матійчака», яка відбувалася в рамках засідання клубу інтелігенції Косова у центральній районній бібліотеці, як кажуть яблуку ніде було впасти. Бібліотечна світлиця була вщерть заповнена. Автор і упорядник книги Юрій Аксентійович Кушнір дуже цікаво розповів про педагогічну діяльність Я.В.Матійчака, його чисто людські стосунки з колегами, сусідами з якими проживав і завжди мав добрі взаємини. Хоч бодай коротко і зовсім побіжно мені хочеться у цій публікації відтворити всебічні грані таланту цієї неординарної особистості. Видання охоплює і косівський період, адже Ярослав Васильович у 1978 році переїхав з буковинської земні на рідну Косівщину, з якою пов’язав 19 років своєї трудової діяльності.

З серпня 1978 року Ярослав Матійчак став працювати на посаді інспектора трудового навчання Косівського районного відділу народної освіти. Отож на презентаційний захід вчителі Косівської ЗОШ №2 прийшли з музичним вітанням, адже Ярослав Васильович був директором їхньої школи. За його керівництва перекрили дах шкопи, розпочали будівництво котельні, на шкільному спортивному майданчику обпаштувапи справжню типову зимову ковзанку, з бортами, освітленням. І вдень, і ввечері, особливо у вихідні там збиралося багато молоді і не лише учнівської.

На початку 1983р. Я.В.Матійчака було призначено на посаду завідувача Косівського районного відділу освіти, на якій пропрацював 11 років. За цей період у районі було збудовано чимало шкіл, зокрема Середньоберезівську, Хімчинську, Снідавську, Великорожинську, Пеньківську школу-садок. Ярослав Васильович, знаючи, що не має державних коштів, зумів переконати керівників району та домовитися з головами колгоспів про будівництво цих шкіл. Кожного року здавали в експлуатацію 1–2 школи, а в 1989-му — аж чотири. Відкривались і дитячі дошкільні заклади. Заврайвно постійно відвідував будівельні майданчики, пильно цікавився ходом виконання та якістю робіт. Того ж 1989 року на базі Косівського району було проведено всесоюзний семінар з естетичного виховання школярів. Захід відбувся доволі успішно. Досвід освітян Косівщини отримав схвальну і високу оцінку учасників семінару з усього тодішнього Союзу.

У той період відбувався перехід шкіп на кабінетну систему навчання. Відділ народної освіти з особливою увагою дбав про наповнення кабінетів необхідним навчальним обладнанням, приладами, комп’ютерним устаткуванням. Я.В.Матійчак був вимогливим керівником і водночас справедливим щодо оцінювання рівня навчально-виховного процесу. З-поміж маси негативу він вишукував хоча б якісь моменти уроку, за які вчитепя хвалив. За це заслужив повагу і авторитет серед освітян. Про це розповіпа вчитепька української мови і літератури Шешорівської ЗОШ Марія Титаренко, яка завітала на презентацію книги також з учнівським художнім виступом. Чудово розвеселив присутніх і юний гуморист Іванко Пророчук — учень шостого класу Косівського ліцею.

У світлиці центральної районної бібліотеки відбулася надзвичайно тепла зустріч з автором книжки, буковинцем Юрієм Кушніром, який у 1969–1972 роках працював керівником початкової військової підготовки у Заставнівській СШ, був директором училища та мером Заставни і його хрещеним батьком, головною особою видання — косівчанином Я.В.Матійчаком. Розповіді освітян Аделі Григорук, Лідії Онуфрійчук, Стефанії Гнатків, Василя Гостюка, Оксани Лесевич, Катерини Сусак, колишніх однокласників Богдана Сорохана і Романа Кабина, голови клубу інтелігенції Зеновія Библюка і колишнього колеги по роботі у райдержадміністрації Василя Шкургана про Я.В.Матійчака були по-особливому щирими, доброзичливими. Бо вели мову про високо моральну й авторитетну людину — досвідченого педагога, прекрасного керівника, тапановитого вчителя, на якого мали щастя учні. Адже Ярослав Васильович володів природнім хистом зацікавити, заінтригувати, разом з учнями на уроках фізики проводив різні досліди, експерименти. А пояснював так, що й дома не треба було вчити. За самовіддану і невтомну працю Я.В.Матійчаку в 1993 році бупо присвоєно звання заслужений працівник народної освіти України. Та всі його вважають народним вчителем, бо кожен його день був наповнений думкою і турботою про освітянську родину. І навіть упродовж 1994–1997рр., коли обіймав посаду першого заступника голови Косівської райдержадміністрації.

Ярослав Васильович Матійчак мав особливий дар керівника, був надзвичайно працьовитою людиною. З його іменем пов’язана ціла епоха в освіті Косівщини, — стверджує нинішній начальник відділу освіти РДА Володимир Козьменчук. Тому і книга має назву «Слово про народного вчитепя Ярослава Матійчака», яку автор присвятив світлій пам’яті Ірини Степанівни Матійчак.

І зараз, будучи на заспуженому відпочинку, Ярослав Васипьович Матійчак оточений увагою і шаною великої освітянської родини, своїх колишніх учнів і колег.

Ігор Сусак.
«Гуцульський край», №6, 8.02.2019 року

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.