Хата без «Гуцульського календаря» — єк Карпати без Говерли

13 Січня, 2019 | Коментувати | Переглядів: 1 960

У передноворічні дні вийшов 24-й за ліком спецвипуск журналу «Гуцульщина», який крокує до сердець читачів, число яких зростає в геометричній прогресії: видання очікують і читають не тільки на Гуцульщині чи в Україні, а й за океаном.

Традиційно пролог читацького гуцульського бренду відкриває церковний календар. Цього разу його прикрасили колоритні картини заслуженого діяча мистецтв України, члена НСХУ, художника-іконолисця, уродженця Верховини Миколи Рибенчука із циклів «Священна Гуцульщина» та «Священні вершини Карпат». Поряд із святами, які святкують на Гуцульщині, ми постійно друкуємо фази місяця, адже гуцули здавна звикли «звірєти чєс» саме за допомогою цього небесного світила.

Дев’ять сторінок ювілейних і пам’ятних дат Гуцульщини, серед яких ви, дорогі читачі, знайдете чимало особистостей і подій, довершує фотодобірка давніх світлин міста над Бистрицею — Надвірни, одного з найбільших міст Гуцульщини, яке цьогоріч відзначатиме 430 років з часу першої письмової згадки. У 1591 році Надвірні надане Магдебурзьке право і вона отримала статус міста. Архівні фото давнього міста люб’язно надав фотограф, краєзнавець з Івано-Франківська Роберт Ерік.

У рубриці «Шануємо і пам’ятаємо» вміщено ґрунтовний матеріал про дослідника Гуцульщини Володимира Шухевича, автора найповнішої етнографічної праці про наш край — п’ятитомної монографії «Гуцульщина», яку вперше у кінці дев’яностих перевидало Всеукраїнське товариство «Гуцульщина» за очільництва Дмитра Вата манюка. 15 травня відзначатимемо 170 років від дня народження В.Шухевича. Маловідомі факти про нього можна, зокрема, почерпнути зі статті «17 фактів про Володимира Шухевича». «Мою особисту працю не вважаю за якусь особливу свою заслугу, а лише за довг, виплачений мною гуцульському народові за ті красоти єго чудової країни та й єго власної вдачі, яким я тілько налюбувався…», — писав дослідник нашої Гуцульщини.

«Вівчар, мрійник і поет» — так охарактеризував Петра Шекерика-Доникоеого італійський антрополог і етнограф Лідіо Чіпріані. 20 квітня відзначатимемо 130 років від дня народження Петра Шекерика-Доникового — війта Жаб’я, посла до польського сейму, члена УНР, письменника, етнографа, дослідника гуцульської культури, видавця «Календарів гуцулских» у 30-х роках минулого століття. «То був фист чьолоеік»: спогад про непересічну постать підготували Василь Зеленчук та Іван Маківничук.

Увінчує гідний пошанівок нашого земляка віднайдена у архівах «Присвята товаришам гуцульським Січовим стрільцям». Це унікальний матеріал про те, як молоді гуцули записувалися у 1914 році в леґюн січових стрільців, а Петро Шекерик-Доників вів активну роботу щодо організації набору добровольців.

Також у рубриці є цікаві матеріали про художника, пейзажиста, організатора мистецького життя в Галичині Івана Труша. Про віртуоза пензля, який малював у Довгополі портрет Івана Франка та інших світочів йдеться у статті Ганни Луцюк.

Краєзнавець з Яремчі Світлана Флис вмістила дві цікаві статті. Одна — про Корнила Устияновича — «Малюю гуцулів». Особливо теплі спогади пов’язані у художника з гуцульськими Вижницею та Микуличином. Інша — «Широкий світ захоплень Юрія Вередюка». Це спогад про талановитого музиканта, будівельника, боднаря з Микуличина.

Віталій Мартищук згадує про нелегку долю Онуфрія Манчука. Проживши тільки 42 роки, він залишив помітний спід в історії краю. Ім’я видатного гуцула, яке замовчувалось у радянські часи, тепер повернулося із забуття.

Цікавими є спогади про відкритої душі людину, композитора-пісняра з Верховини Василя Коржука, про Юрія Чукура пише у статті «Посол із Ковалівки» Василь Максим’юк-Івасів.

Матеріал Романа Клима «Гостини у Дзядзя» вкотре повертає читачів до постаті Теофіля Кисілевського, якому на стіні старої школи в Ільцях у жовтні минулого року встановлено меморіальну дошку.

Про знаного гумориста, письменника, дослідника з Коломиї Миколу Савчука, читаємо у статті Юрія Атаманюка «Гуцульщина була присутня в моєму житті змалку». Також у рубриці «Люди твої, Гуцульщино» Світлана Флис пише про одну з накращих вишивальниць Гуцульщини Олену Мушинську з Микуличина.

У розділі «Духовність» головний акцент робить священик Іван Рибарук у статті «Томос і Гуцульщина», а доповнюють рубрику статті Івана Фуштея «І постав у Іспасі храм…, «Хрест на Писаному Камені» (автор Василь Мануляк) та «Храм у Полянах» автора цих рядків.

На перехресті 2018–19 років у краї проводили заходи до 100-річчя Гуцульської Республіки. Тож природно, ідо ціла рубрика «Нам пора для України жить!» присвячена цій непересічній події. Акцент зроблений на постаті Президента Гуцульської Республіки Степана Клочурака. Автори публікацій Микола Ткач і Олександр Гаврош.

Як завжди, цікавими матеріалами відзначається розділ «Скрижалі історії» і «Колесо часу». «Буркут: х-файли: курорт, Перша світова війна, цвинтарі та ліс» та «Мега-кляузі в Перкалабі — 140 років» Ярослава Зеленчука, «Олекса Довбуш» (про фільм) — Івана Зеленчука, «Марійка Підгірянка у світлинах» — Василя Левицького, «Яворівська «Січ» — Олега Гапчука… Гадаємо, достатньо, аби вчергове зануритися у Гуцульщину старовіцьку.

Фестивально-мистецько-музейний «кавалок» «Гуцульського календаря» складають публікації Інни Мішуровської та Анастасії Мокій про XXV ювілейний Міжнародний гуцульський фестиваль та конференцію у Яремчі, «Репедя братає гуцулів» та відновлений у Верховині журнал «Гуцульщина» — Романа Клима. Журналістка з Рахова Ярослава Пилип’юк побувала на фестивалі «Барви карпатського ліжника» у Квасах, а краєзнавець-економіст з Ільців Ігор Остафійчук у розділі «Голос гір» розповідає про дримбу. Дійсно, простий, на перший погляд музичний інструмент, «завойовує» світ.

Аліса Мудрицька розповідає, як у Косові проводили виставку зимового святкового одягу гуцулів, а Людмила Зузяк проводить екскурсію у музеї «Дідова аптека» у Криворівні та гуцульського побуту Василя Тупилюка у Краснику і плавно переходить до XXI зльоту обдарованої учнівської молоді Гуцульщини («Сяйво знань і таланту»), які разом із дописами «Червона рута — тендітний страж Карпат» Стаса Галамби і «Подаруй дитині писанку» Галини Жураковської увійшли до рубрики «Люби і знай свій рідний
край». «Пошарудіти» у діалектологічній скрині читачам дозволили Петро Гавука з Косова та Михайло Ванджурак з Верховини, а Дмитро Пожоджук розповів про майстриню з виготовлення сирних коників Марію Петрів з Космача.

Михайло Юсипчук, також космачанин, розказує про нелегку долю людини у старості.

У спортивній частині видання — матеріал Ярослави Поп’юк про «ХОРС». Це бойове мистецтво, яке створили верховинець Руслан Трач і львів’янин Роман Яськів. У його основі бартка, а ще — це можливість самовдосконалення і виховання воїна. «Срібна команда Срібної землі» — це про «Говерлу» Оксани Головчук з Ясіня, футбольний клуб, який уп’яте завоював срібні медалі футбольної першості Закарпаття серед аматорів; а сноубордист Михайло Харук з Ільців, як стверджує Олег Гапчук, творить нову історії України в зимових видах спорту.

На жаль, як не прикро констатувати, Гуцульщина у минулому році втратила кількох особистостей. Ірина Свйонтек, Юрій Чиґа, Марія Пантелюк, Олексій Сінітович, Степан Пушик, Наталія Хобзей, Любомир Марусин, Юрій Звонар… назавжди залишаться у наших серцях і молитвах.

Ну, а як у «Гуцульському календарі» без ґаздівки? Це один з улюблених розділів наших читачів. Тут є стаття «Екоферма гонорова — родом з Яворова» (автор Олег Гапчук) про підприємця Івана Вепрука, який вирощує кіз та овець і займається сироварінням; про креативних пасічників Василя Петричука та Василя Самокіщука пишуть Остап Тим’як і Богдана Іванчук. Віталій Дмитрюк розповідає, як варять цуйку в Румунії і про «міру» — полонинську традицію і свято в Марамуреші; Ярослава Поп’юк побувала в карпатському зооготелі для тварин в Яворові, який створила і утримує Ірина Асауленко. І, звичайно, різні поради, рецепти…

Видання обсягом 120 сторінок, як завше, щедро ілюстроване світлинами і кольоровими вкладками.

Роман Клим,
в. о. редактора і упорядник «Гуцульського календаря».
«Гуцульський край», №2, 11.01.2019 року