Людина з великої літери

Життя прожити — не поле перейти… Для Юрія Васильовича Мельника з Яблунова життєва дорога була дуже нелегкою і тернистою. Ми, учні школи, знали його, як першого вчителя, скромного, доброго і усміхненого чоловіка, який був авторитетним у школі і в селищі. І лише недавно, зустрівши його доньку, відомого і досвідченого терапевта Яблунівської лікарні Дарію Юріївну Самборську, почула, що незабаром Юрію Васильовичу виповниться дев’яносто…

Журналістська допитливість привела мене додому до Юрія Васильовича…

Незабутній Великдень 50-го

Народився Юрій Васильович Мельник в селі Стопчатові в сім’ї селянина-середняка. У 1949 році одружився з Ганною Ковалишин з Яблунова. Працювали обоє вчителями в Стопчатівській школі. Після війни був першим директором в початковій школі в Ковалівці. Здавалось, життя проходило нормально. Займались улюбленою справою… Та раптом все змінилося одного дня.

Наближався Великдень 1950-го… Як усі віруючі люди, сім’я Мельників також готувалась до цього величного свята. У великодню суботу, як тільки світало, почули несамовитий крик і гуркіт у вікна і двері. Коли Юрій відчинив, у кімнату увірвалось кілька чоловіків з Яблунівського НКВД. Офіцер зразу ж вигукнув: «Виселяємо вас як сім’ю бандерівського посібника, на збір 40 хвилин…». Взяли з собою що могли: мама, дружина і Юрій.

— Сіли ми на фіру і повезли нас до сільської ради, — пригадує Юрій Васильович. – Звідти з іншими односельчанами вантажними автомобілями відправили всіх до Коломийської тюрми і там розмістили в камерах (по 22 особи на площі 4 на 3 метри). Там нас застав світанок Великодніх свят, там і перебували довгих шість тижнів. Потім ешелонами в товарних вагонах повезли на Далекий Схід, у Хабаровський край. Привезли нас туди і ще понад 1000 осіб.

Зразу ж зачитали приказ про те, що це є наше постійне місце проживання, без права повернення на Україну.

Молоде подружжя витримало всі випробування долі. У Хабаровському краї народилась донечка Дарія. Дружина закінчила педучилище, а згодом і заочне відділення Хабаровського педінституту. Обоє працювали вчителями, в одному із сіл, недалеко від Хабаровська. Та фраза «без права повернення на Україну» не давала спокою ні в день, ні в ночі… На Україну тягнуло страшенно, адже у нас цвітуть вишні, зеленіють ліси, рідне небо не таке, як у чужому краю… Лише ці думки, палке кохання і маленька донечка допомагали вистояти та вижити… І пронесли вони це вірне і щире почуття з дружиною Ганною Миколаївною 64 роки…

Вчитель за покликанням

Кожен з нас знає, що все починається змалечку: любов до батьків, до природи, до Батьківщини, до роботи і навіть до життя. Але любов до навчання починається з перших кроків до школи, з першого дзвоника, з перших розповідей першого найріднішого вчителя про наш мальовничий світ, про диких тварин, що живуть десь далеко від нас, про людей, які працюють лікарями чи кухарями, музикантами чи вченими… І все це нас дуже захоплює, а вчитель – це наш провідник у життя, який слідкує за тим, щоб ми не заблукали або раптом не впали. Саме таким вчителем початкових класів, без усяких сумнівів, був, а нині на заслуженому відпочинку, Юрій Васильович Мельник.

Діти дуже любили свого першого вчителя і тепер приїжджають до нього, відвідують його, спілкуються. Завжди усміхнений, щирий, товариський і дуже добрий. Разом з дружиною Ганною Миколаївною, також вчителем за покликанням, живуть у Яблунові, доклали чимало зусиль, духовних і матеріальних, для будівництва храму Господнього у селищі. Довгий час співав у церковному хорі. У такому ж дусі виховали свою доньку Дарію, яку також люблять і поважають вдячні пацієнти. Гордяться зятем Романом, двома внуками-лікарями Романом та Юрієм, правнучкою Настусею… А що більше треба людині для щастя, яке заслужив собі в Бога чесною, самовідданою працею, добрим характером, щирою вдачею і вірою в краще життя  рідної України. З роси і з води вам, шановний Юрію Васильовичу, довгих вам літ, невтомний наш учителю!

Л. БЕЗПАЛОВА.

Facebook коментарі
 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *