Різдвяна ялинка

Одного разу усі машини в автопарку готувалися до Різдва. Декорації навколо були чудові, не вистачало лише ялинки.

– Я знаю, де можна взяти ялинку! – сказав Малий Тягач і поїхав у напрямку лісу. Невдовзі він знайшов лісову красуню. Вона була висока, зелена, пухнаста. «Її треба прикрасити!» – подумав Тягачик і, перев’язавши ялинку мотузкою, поїхав до міста.

«Негайно треба начепити різнокольорові кульки і блискітки!» – не переставав фантазувати Малий Тягачик.

Але, їдучи назад, він так захопився думками про ялинку і про те, як вона усім сподобається, що зовсім не звертав уваги на неї.

Прив’язана мотузкою до тягача, ялинка волочилася по дорозі. Її чудові зелені гілочки ламалися і губилися.

Нарешті на ялинці не стало жодної зеленої гілочки. А Малий Тягач їхав далі, навіть не обертаючись.

Коли він приїхав у місто, то здивувався, що інші машини не зраділи його знахідці.

— Як для різдвяної, це дуже гола ялинка! – засміявся Блискавка.

— На ній немає жодної гілочки! – обурилася Валлі.

Тягачик озирнувся і побачив, що сталося з його чарівною ялинкою.

— Ялинка була надзвичайно гарною! – виправдовувався він.

Але всі машини незадоволено роз’їхалися геть.

Малий Тягач засмутився. На місці, де повинна була стояти прикрашена ялинка, було порожньо.

За мить Тягачикові спала на думку чудова ідея! Він знайшов гірлянду і обмотався нею! Швидко причепурившись, припаркувався в тому місці, де повинна була стояти ялинка.

— Щасливого Різдва усім! Я буду різдвяною ялинкою сьогодні! – весело сказав Тягачик своїм друзям.

Усі машинки зраділи такій вигадці і зібралися навколо нього, щоб разом відсвяткувати Різдво.

Вітрячок-літачок

Високо на дубі в лісі бджоли зліпили гніздо і наносили туди солодкого-пресолодкого меду. Ведмедик часто походжав навколо дуба. У нього текли слинки, але він ніяк не міг добратися до гнізда.

— Як же мені поласувати тим медочком?! — міркував собі Ведмедик, стоячи біля дерева і позираючи вгору.

Раптом Клешоногий засяяв від радості.

— Я знаю що мені насправді потрібно! — вигукнув медолюб. — Слухай-но, Зайчику, що я придумав! Допоможи мені змайструвати великий вітрячок, щоб я на ньому міг літати!

Як виготовити такий складний літальний апарат друзі добре знали, бо відвідували гурток «Юні умільці». Літачок незабаром був готовий.

Зайчик за допомогою мотузок прилаштував його на спинку Ведмедика. Через декілька хвилин літун-літайло злетів. Він ненароком зачепив пропелером бджолине гніздо, з якого цівкою почав текти мед.

—    Оце так везіння! — облизувався ласун. — Тепер нарешті досхочу потішуся цим запашним смаковидлом.

Та дуже скоро крадіжку побачили бджоли. Вони кинулись шукати злодюжку, який, наласувавшись смачненьким, спокійно спав на галявині. Почувши незрозумілий шум, Ведмедик прокинувся. Бджоли були зовсім близько. Бешкетних щосили побіг до річки, де заховався від небезпеки. Клешоногий і тепер полюбляє медок, але із бджолами більше не жартує. Живе собі на зеленій поляні, дружить із Зайчиком і горя не знає.

Цікаві перегони

Одного літнього дня Мишка і Котик влаштували змагання зі стрибків. Вони створили смугу перешкод із овочів та на бігу перестрибували їх. Повз город проходило поросятко, якому дуже сподобалась ця весела забава. Хрюшка теж захотів долати смугу перешкод.

—    Можна і мені з вами погратися? — поцікавилось Поросятко.

Приятелі радо погодились. Однак вправно стрибати Поросятко не вміло. Хрюшка розбігся, але, побачивши великий гарбуз, зупинився. З боку виглядало це дуже кумедно, проте Поросятко покрутило рожевим рильцем і сумно мовило:

— Не подолати мені ці перешкоди.

— Гаразд, друзяко, я тобі поставлю на стежині огірки та качани кукурудзи, — співчутливо відгукнувся Котик.

Мурчик так і зробив, але Поросятко дуже боялося, що воно спіткнеться та впаде. Страх не покидав його.

За дивовижним змаганням з цікавістю спостерігав Кролик, який працював на грядці. Хазяйновитому городникові стало шкода рожевого стрибунця-невдаху, він задумався над тим, чим би зарадити Поросяткові.

Кролик приволік старий судовий шланг, в якому було повно дірок і сказав:

— Та я радий, що не викинув його. Вуханчик до водопровідного крана приєднав шланг, через дірки якого згодом бризнуло в повітря багато струмочків. На сонці кожний водограйчик утворював маленьку веселку, яку і перестрибувало Поросятко.

— От бачите, — радісно мовив Кролик, — не треба бути великим стрибуном, щоб перестрибувати веселку.

Так Хрюшка та Вуханчик стали справжніми друзями. Вони і тепер живуть та горя не знають.

Художнє оформлення: Добровольський Роман
Літературний редактор: Струк Ярослава
Технічний редактор: Скригунець Ольга
Тираж 5 примірників

Facebook коментарі
 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *