Новорічна подорож Вуханчика та Колючки

На лісовій галявині жив Зайчик Вуханчик та Їжачок Колючка.

Вони були справжніми друзями та однокласниками, сиділи за однією партою, разом виконували домашні завдання та проводили вільний час.

Їхнім класним керівником була Лиса Лисівна, директором школи Сова Савівна, а улюбленим вчителем Михайло Потапович.

І ось одного разу напередодні Нового року Їжачок Колючка взяв участь в конкурсі новорічних аплікацій, зайняв І місце і одержав приз «Подорож на двох до Лондона». Звичайно, Колючка не міг поїхати без Вуханчика, з яким він ніколи не розлучався.

В аеропорту друзів зустрів Санта Клаус, побажав їм щасливої дороги і вручив цінні подарунки.

Через декілька годин Вухань і Колючка вже прямували вулицями Лондона.

Раптом вони побачили Карооке-клуб і вирішили відвідати його. Незнайомців зустріли дуже привітно, пригостили смачними стравами. Вуханчик у супроводі оркестру виконав українську пісню, яка всім присутнім дуже сподобалась, старий кухар аж заплакав від радості, бо колись теж народився на Україні.

Згодом друзі побували на Трафельгарській площі. Вони почули гучне бамкання велетенського годинника, Англійчани називають його Біґ-Бен. Незабутнє враження справив на них Букенгемський палац, міст з двома величезними банями по краях, які, здавалося, сягали аж до неба.

Час спливав швидко, столиця Англії звірятам дуже сподобалась, але вони сумували за рідними домівками, вірними друзями, школою, лісовою галявиною, де їх з нетерпінням чекали рідні.

Вони повернулися додому і були дуже щасливі.

Лисичка-сестричка та Вовк-забіяка

Жила собі Лисичка-сестричка і виховувала вона дві донечки-красуні.

Неподалік мешкав Вовк-забіяка і росли в нього два сини, дуже схожі на батька.

Лиска працювала офіціантом в кафе Лева Львовича, а дві її донечки — танцівницями.

Та одного разу вечором відвідав кафе Вовк із своїми непутящими синами. Дуже сподобалися сестрички-танцівниці вовчій родині.
Тільки, як поріднитися з Лискою, Вовк не знав. Тож вирішив забіяка викрасти дочок-красунь.

Підстерегли їх вовки в тихому місці, голосно кричали дівчата, звали на допомогу, але ніхто їх не почув.

Прийшла Лиска додому і гірко заплакала, та як зарадити біді, вона не знала.

Сумно стало в її хатині, не чути було дитячих голосів.

Наступного дня покликав Лев Львович до себе в кабінет   Лисичку-сестричку й каже:

— Принесла мені Сорока-білобока на своєму хвості неприємну новину, що твоїх дочок викрав Вовк-забіяка. Та не сумуй, сестрице, я допоможу тобі повернути дітей.

Небагато часу пройшло, а Лев Львович вже і вовчу оселю відвідав. Забрав він сестричок-красунь і повернув їх матері, з якою вони і тепер живуть і горя не знають.

Наслідки обману

На березі річки в невеликій хатині жила собі Киця Котівна. Вона виховувала двох синочків, а звали їх Мур і Няв. Матері часто не було вдома, тому що працювала вона медсестрою в лісовій поліклініці.

Хлопчики були чемні, працьовиті, відвідували школу і гарно вчилися. Та треба сказати, що молодший брат часто любив хитрувати.
Одного разу, повертаючись зі школи, він почав скаржитись на головний біль. Старший брат пожалів його, взяв на руки і відніс додому.

Тільки переступив він поріг рідної хатини, як Няв вистрибнув із рук брата і розсміявся:

— Ох ти, довірлива голово, і легко ж тебе обдурити. А мене і зовсім нічого не болить.

Недовго гнівався Мур і скоро забув про витівку брата.

Наступного разу Няв знову вдався до хитрощів. Він почав жалітися на нестерпний біль в лапці, а Мурчик пожалів його і відніс додому.

Няв цілий вечір тільки те і робив, що сміявся з брата.

Настала зима. Річка замерзла, і брати вирішили покататися на ковзанах. Раптом Нявчик вигукнув:

— Ой болить! Болить. Та Мурчик не звертав увагу. Згодом зняв ковзани і пішов додому. Нявчику було зовсім погано. Його болів живіт.
Почула його плач Сорока-білобока, яка і повідомила Синичку-сестричку про біду Котика-братика. Прибігли два Вовчики-санітари і забрали бідолаху в лікарню.

Сумно стало Мурчикові вдома, хоч і хитрував завжди Нявчик, та все веселіше було вдвох. Ось він і вирішив повернутися на річку. Тільки
там вже нікого не було. Сів Мур і заплакав, жаль стало йому брата. Шукав, шукав його та так і не знайшов.

А вечором повернулася додому мати. Вона і розповіла про пригоду Нявчика.

Наступного дня Мур разом із мамою відвідав хворого брата. Няв так зрадів, що пообіцяв ніколи більше не обманювати, бути слухняним і чемним.

Та і тепер живе собі сім’я Киці Котівни і горя не знає.

Художнє оформлення: Ясінська Анна
Літературний редактор: Струк Ярослава
Технічний редактор: Скригунець Ольга
Тираж 5 примірників

Facebook коментарі
 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *