До 150-річчя від дня народження о. Олекси Волянського
Олексій Волянський народився 7 жовтня 1862 року в селі Звинячі Чортківського району на Тернопільщині. Ще з дитячих років присвятив своє життя служінню Богові. Його батько, дід і прадід також були священиками, а далекі предки походили з села Волі Самбірського району на Львівщині, через що, мабуть, і носили таке прізвище.
У 1886 році Олекса взяв собі за дружину Марію Бурачинську з Криворівні. Батько дружини, Андрій Бурачинський, був священиком. У 1894 році батько помер. І тепер священиком стає Олекса Волянський. Він служив у Криворівні тридцять років.
Невдовзі після одруження в сім’ї Волянських народжується дочка Володимира, через деякий час – син Роман та найменша дочка Кикемія.
За час служіння в Криворівні в о. Волянського з візитами побували багато видатних особистостей, а саме: І.Франко, М.Коцюбинський, Л.Українка, О.Кобилянська, В.Стефаник, Г.Хоткевич, О.Олесь, А.Крушельницький, О.Маковей, художники І.Труш, І.Северин, М.Жук, Ф.Красовський, літературознавець М.Могилянський та інші.
У резиденції в Криворівні отець Олекса мав багату бібліотеку й архів. Бути б їм національним багатством України, якби не перша світова війна. Російські офіцери все спалили, в тому числі й листи Івана Франка до Олекси Волянського. Решта реліквій догоріла вже разом з резиденцією в Соколівці від тих самих рук.
Перша світова розкидала родину священика по світах. З утворенням ЗУНР отець Волянський активно включився в процес державотворення. Дочка Володимира опинилась у Відні, син Роман загинув невідомо де і коли, а дочка Кикемія виїхала на Волинь з учительською місією УСС.
У лютому 1923 року о. Олексу переведено на парафію до Соколівки, де служив до кінця свого життя.
У Соколівці отець Волянський виховував трьох своїх онуків, дітей Кекилії. Поховав дружину Марію (1935 р.), а також зятя Мар’яна Гардецького (1938р.). З наближенням фронту, з почуттям невимовного болю відправив всю родину Кикемії в еміграцію, а сам зі словами «Добрий пастор отари не покидає в час небезпеки!» залишився в Соколівці.
У Соколівці ще живуть люди, що пам’ятають отця Олексу. Розповідають, що це був пастир строгий, ревний у вірі й вимогливий до парафіян. Мав могутній голос, і його проповідь з амвона було добре чутно й надворі за сотню метрів від церкви. Якщо хтось під час літургії поводився неуважно, священик міг випровадити його з храму. Відданість справі віри, вихована ним у соколівчан, відіграла, мабуть, вирішальну роль у тому, що навіть у часи найбільшого розгулу безбожництва церква в Соколівці не була закрита ні на один день…
2 березня 1947 року о. Олекса спочив у хаті Ярослава Стефурака і був похований поруч з дружиною Марією на цвинтарі в Соколівці.
Священик Олексій Волянський запалив у тисячах душ любов до України, сприяв зростанню національної свідомості, вихованню патріотичних почуттів, розвиткові національної культури в умовах історичного зламу епох. Життя цієї благородної людини часто було дуже важким. Щастя не завжди посміхалося о. Олексі. Та все ж таки він добився своєї мети у житті – зробив чимало добрих справ і подарував щастя людям, тому його пам’ятають і люблять люди й сьогодні.
Ганна Пророчук,
педагог-організатор
Соколівської ЗОШ І-ІІ ступенів