Виповнилося 50 років педагогічної діяльності Петра Лосюка, директора Яворівської ЗОШ І-ІІІ ступенів, члена-кореспондента Національної академії педагогічних наук України, кандидата педагогічних наук, народного вчителя України.

Ми попросили Петра Васильовича поділитися своїм баченням півстолітнього розвитку освіти.

— Які, на Вашу думку, найвагоміші досягнення освіти за 50 років?

— Передусім для Гуцульщини, для горян – це здійснення обов’язкової загальної освіти. Наш край був найсвідомішим щодо освіти. Так, у Яворові за сто років (друга половина ХІХ ст. і перша половина ХХ ст.) ніхто з мешканців не здобув середньої освіти, а більшість з них були малописьменними і неписьменними.

Важливим було те, що в другій половині ХХ ст. активно проводилось будівництво нових та реконструкція існуючих шкільних приміщень, зміцнювалась навчально-матеріальна база, підвищувався освітній рівень педагогів.

Значний поступ у розвитку освіти зроблено за останнє десятиріччя. Так, у нашому районі при великому старанні голови РДА Я.Шинкарука та начальника відділу освіти Володимира Козьменчука здійснена комп’ютеризація шкіл, придбано 12 шкільних автобусів, що забезпечує підвіз учнів до школи і зі школи додому, організовано в усіх школах гаряче харчування учнів, покращився вигляд шкільних приміщень та ін. Все це забезпечує рівний доступ дітей до здобуття якісної освіти.

Для порівняння із початком 60-х років ХХ ст. наведу такі приклади. Директору однокомплектної школи особисто доводилось завозити гнилі дрова, наприклад, з Бистреця та цілими днями простоювати в черзі за вугіллям з шахти в Ковалівці. У школі були тільки дві прибиральниці, вони ж і опалювачі. У морозні дні учні не могли писати на двох перших уроках через низьку температуру в класах.

— Що є головним у діяльності школи і як воно реалізується?

— У навчанні і вихованні дітей дрібниць немає, але на першому плані – це урок як основна форма навчально-виховного процесу ще від «Великої дидактики» Яна Амоса Коменського (1592-1670). За останні десятиліття було чимало спроб модернізувати урок. Це і липецький метод (поурочний бал), оптимізація уроку, інтерактивне навчання, а тепер компетентності та інноваційні технології, хоч не знають, що це таке. Навіть з інших галузей запозичили термін «технології». Звичайно, що в кожному з них є щось корисне, але біда в тому, що погоня за модою відсунула результативність уроку на другий план.

Педагогічний колектив нашої школи тривалий час працює над проблемою результативності уроку. Проведені численні засідання психолого-педагогічного семінару, відкриті уроки, зокрема директор проводить відкриті уроки для всіх учителів школи. Ми впритул наблизились до того, яким має бути результативний урок, розробили методику його проведення. Передусім, виділення головного з матеріалу, робота над засвоєнням учнями головного на уроці, одержання зворотної інформації про рівень засвоєння і відповідно до результатів корекція знань. Проте, не вдається домогтись, щоб кожний учитель працював результативно. Чому так, відповідь знаходимо у Альберта Ейнштейна: «Що за сумна епоха, в якій легше розбити атом, ніж знищити стереотип?».

Отже, поки не буде подолано старий стереотип, не сформується новий. Крім науково-методичної підготовки, вчитель повинен мати Божу іскру, щоб захопити учня знаннями. Інакше результативності в роботі не досягнеш.

Не буде трагедією, якщо вчитель обере іншу професію. Тільки в цьому році другий диплом про вищу освіту одержали 20 тисяч осіб.

Для шкіл району підвищення рівня навчальних досягнень учнів особливо злободенне, бо в рейтингу участі учнів в обласних предметних олімпіадах район знаходиться в останній п’ятірці.

— Які ще не вирішені проблеми бачите в даний час?

— На таке запитання відповідь дають випускники: «У школі нас вчили того, чого не потрібно в житті». І справді, де використають інтеграл чи структурну формулу бензолу ті випускники, які не продовжують навчання.

До речі, сьогодні далеко не кожна сільська сім’я спроможна утримувати студента в місті.

За останнє десятиліття в школах відбулося злочинне нищення трудового навчання. Це ще збільшило розрив між тим, що дає школа, і тим, що потрібно в реальному житті. Сільські діти з раннього віку залучаються до праці, сільський житель був і є трудолюбов. А в школі учні мають тільки один урок трудового навчання (тепер називаються технологіями) на тиждень.

Не можна промовчати про таку парадоксальну ситуацію. З однієї сторони все більше і більше робиться для здобуття учнями якісної освіти, а з другої – збільшується кількість учнів з початковим рівнем навчальних досягнень (раніше називались невстигаючими). Тривожним є те, що після 9 класу їх влаштовують на заочну форму навчання (у деяких школах щороку).

Парадокс: у денній школі невстигаючі, а повну середню освіту можуть здобувати заочно. Так можна скотитися до малописьменності.

— Яке ваше бачення вирішення наболілих проблем в освіті?

— Ми вже підійшли до проблеми чого вчити і як вчити. Склалося таке становище, що учні 10-11 класів сільських однокомплектних шкіл (на селі переважна більшість таких шкіл) позбавлені як профільного навчання, так і трудової підготовки. Чим повинні зайнятися випускники після закінчення школи?

Ми розробили нову дидактичну систему — поєднання профільного навчання з трудовою підготовкою учнів 10-11 класів однокомплектних сільських шкіл.

Так, наприклад, у класі є 15 учнів. Разом усі вивчають базове ядро навчальних предметів, а далі навчаються в трьох групах з 5 учнів суспільно-гуманітарного, природничо-математичного і технологічного профілів.

Наша модель гуцульської школи майбутнього передбачає таку трудову підготовку старшокласників, яка відповідає місцевим умовам. Це індивідуальне господарювання в гірських умовах, для хлопців заняття деревообробництвом (різьбою на дереві та будівельною справою), для дівчат – ткацтво (ліжникарство), вишивка.

— Як вам вдавалось протягом півстоліття поєднувати управлінську, навчальну, науково-педагогічну, господарську і громадську діяльність, причому працювати наполегливо, про що свідчать присвоєні почесні звання заслуженого і народного вчителя, численні нагороди, іменні премії?

— Мені цікавіше говорити про перспективи на майбутнє, ніж про те, чого досягнуто. Але є нагода і підбити підсумки зробленого.

Не вважаю себе релігійним фанатом, але з вирішенням кожного із неймовірно складних задумів усе більше і більше переконувався, що існує Божа сила, завдяки чому вдавалось досягти успіху.

У нелегкі 60-ті роки вдалося в школі провести центральне опалення, яке забезпечило нормальний температурний режим, побудувати своїми силами приміщення для трьох класних кімнат і майстерні. Це дало можливість у 1967 році відновити середню школу.

У 70-х роках вся організаторська робота була спрямована на здійснення обов’язкової середньої освіти в гірському мікрорайоні школи (села Город, Бабин, Соколівка, Яворів, Снідавка, а також Буковець Верховинського району). Так, у 1979 році до трьох дев’ятих класів було набрано 87 учнів.

Разом з цим влітку викроював 3-4 тижні, щоб попрацювати у бібліотеках Москви над кандидатською дисертацією, яку захистив у 1974 році на тему: «Моральне виховання старшокласників у процесі оволодіння декоративною творчістю».

Беручи участь у численних науково-практичних конференціях та семінарах, знайомився із кращими школами в Україні та в інших республіках.

Вимріювалась школа майбутнього і в Яворові. З ласки Божої п’ятирічна битва з чиновниками завершилась перемогою, і в 1982 році ввели в дію храм знань. Добре обладнані навчальні кабінети , комп’ютерний клас, майстерні, стадіон із збірно-розбірним басейном, гірськолижна база з 300-метровим витягом (діє і сьогодні) – все це для розвитку нахилів і здібностей школярів». І, дійсно, школа стала «Школою здібностей». Фольклорний колектив «Молода гуцулія» виступав у Києві, Москві, Бая Маре (Румунія).

Постійно дбали не лише про функціонування, але й розвиток школи. Ввели в дію електрокотельню, здійснюється підвіз учнів шкільним автобусом, діти, які живуть у місцевості без транспортної доступності, перебувають у пришкільному інтернаті, впроваджуються інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) – все це для рівного доступу до здобуття якісної освіти. На жаль, слабо оновлюється матеріальна база навчальних кабінетів. Через мізерне фінансування немає можливості придбати сучасне навчально-наочне приладдя (фізичний кабінет коштує 400 тис. грн.).

На початку 90-х років в Україні ширився українознавчий і народознавчий рух. Тоді ми розробили концепцію гуцульської школи як регіональної української національної. Передусім передбачалось вивчення рідного краю, тобто гуцульщинознавства, а це – знання історії Гуцульщини, природи і господарства краю, народного мистецтва, фольклору, звичаїв, традицій. Без навчально-методичного забезпечення воно залишилось би тільки продекларованим. Тому разом з Ігорем Пелипейком, Василем Курищуком заснували «Бібліотеку гуцульської школи», у якій тепер виданих близько 30 книжок (посібники, хрестоматії, довідники та ін.), 10 номерів журналу «Гуцульська школа». Все це неоціненний скарб для морально-патріотичного виховання дітей та молоді.

Яворівська школа одержала статус авторської гуцульської школи як регіональної української національної. Набутий досвід використовується не тільки в школах Гуцульщини, але й інших етнографічних регіонах України (Бойківщина, Поділля, Полісся, Наддніпрянщина, Слобожанщина, Таврія та ін.).

З Богом і вірою в Україну успіхів усім в третьому тисячолітті!

— Щиро дякую вам, шановний Петре Васильовичу, за розмову. Дозвольте напередодні професійного свята побажати вам і всім педагогам району успіхів, нових творчих здобутків, віри, оптимізму і міцного-міцного здоров’я.

Інтерв’ю провела Л. БЕЗПАЛОВА.

Facebook коментарі
 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *