У попередньому номері газети «Гуцульський край» прочитала цікаве інтерв’ю, точніше другу його частину (бо перша була надрукована ще раніше), із заступником голови Івано-Франківської обласної ради Василем Гладієм. З-поміж інших тем, про які йшлося в тій розмові, мене, як жительку цього краю, найбільше схвилювало питання, що стосувалося законопроекту щодо внесення змін до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

Якщо чесно, незважаючи на той факт, що я намагаюсь постійно бути в курсі всіх новин, особливо тих, які стосуються суспільного-політичного життя області, про цей законопроект довелось почути вперше. Отож, «озброївшись» інтернетом, взялась з’ясовувати, у чому ж тут справа. Виявилось, що такий законопроект і справді мав місце. За словами автора інтерв’ю Василя Гладія, «якщо б його було прийнято, то кожен був би лише вдячний».

Так, всі гуцули були би вдячні. А знаєте за що? За ще один популістський документ, який виконати неможливо. Звісно, я не претендую на статус економіста (для цього, передусім, освіти відповідної не маю), але й без цього можу твердо сказати, що більшість із задекларованого наш державний бюджет не потягне. Тому справа, мабуть, не стільки в самому законі, як у його фінансовому підґрунті, адже прийняти можна будь-що, головне, щоб на це були гроші. З таким же самим успіхом можна пообіцяти кожному гуцулові по «літаку», по дачі в Криму чи гектару землі під Києвом. Але ж  обіцянки так і залишаться простими обіцянками.

За що, дійсно, прикро, так це за те, що гуцулів і досі вважають наївними та недалекоглядними. Адже населені пункти, котрі відповідають статусу гірських і високогірних, є не лише в нашій області, а й у Чернівецькій, Львівській та на Закарпатті. Там також є ті самі проблеми, шляхи вирішення яких пропонує цей  славнозвісний проект  нормативно-правового акта. Та якщо ви поцікавитесь, наскільки активно там обговорюють ситуацію з неприйняттям Верховною Радою згаданого законопроекту, то будете неприємно здивовані. Там чомусь про це мовчать, бо знають: людей цим вже не купити.

А у нас, ймовірно, дехто все ще думає, що наобіцявши гуцулам «золоті гори», можна прихилити їх на свій бік.

Тому, мабуть, на такі «залицяння» потрібно дивитись розважливо і пам’ятати, що хто хоче справді допомогти, той не чекає початку виборів, а працює повсякчас.

Марія ПІДЛІСНА.

Facebook коментарі
 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *