Твоє ім’я, Космаче, — це подих сонця.
Під небом голубим твої колишуться ліси,
Вони буяють, дивляться в моє віконце,
Немов зелені плеса карпатської краси.
Твоє ім’я, Космаче, — назавжди у моєму серці,
Воно живе, пливе зі мною у безкраю далину,
Його я ношу із блакиттю неба в золотім відерці,
Мої слова про тебе злились у любов мою.

Живи, твори, Космаче,
І розквітай, як  рута під Говерлов.
Твоє квітуче розмаїття у моїй душі живе.
Як Україна гордо сурмить «Ще не вмерла»,
Твоя свобода в славі честю проросте.
Полину до неба і щиро попрошу у Бога,
Щоб сонце гріло простори рідні, запашні.
Нехай Божа благодать прийде до твого, Космаче, порога,
Де 600 літ живуть гуцули: сміливі, гарні, кремезні!

Василь ПЕТРОВАНЧУК,
с. Космач.

Facebook коментарі
 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *