Зустріч з юністю

17 Червня, 2012 | Коментувати | Переглядів: 3 284

Що не кажіть, а свято останнього дзвоника у сільській школі має особливий шарм. До нього готуються усім селом, заздалегідь обговорюючи, чий випуск  цього року є ювілейним.

У Рибненській ЗОШ І-ІІ ступенів  цього дня із самого ранку панував особливий настрій. Іменинниками відчували  себе цьогорічні випускники. На урочисту лінійку до актового залу вони заходили  під звуки «Козацького  маршу» та гучні аплодисменти  присутніх. Та  справжньою несподіванкою  стала та мить, коли заступник директора  Г.Т.Мачужак запросила  випускників, які закінчили  школу 50 років тому,  у  далекому  1962 році.

Статечні, із солідною сивиною на скронях, вони хвилювалися, як 50  років тому. А  на шкільну лінійку, як і тоді,  вела їх перша вчителька  Марія Іванівна Думенчук і вчителі,  які навчали їх у старших класах – Олена Іванівна Кіт та Ірина Василівна  Гордійчук.

На шкільне свято у рідну школу також прибули випускники 1972 року.

До присутніх звернувся депутат районної ради, головний лікар ЦРЛ І.В.Фазан. Він привітав учнів і вчителів зі  святом і побажав  випускникам  щасливих життєвих шляхів.

Поблагословив у  самостійну  життєву  дорогу  випускників о. Михайло. А потім їх вітали першокласники. Від імені випускників 1962 року  виступив Микола Петрович Никифорак і подарував  рідній школі образ Богородиці  та велику ілюстровану  дитячу енциклопедію, а церкві – ікону.

Відлунав  останній дзвінок,  порозходилися учні, а в одному із затишних класів ішов урок. Урок життя. Учні звітували перед своїми вчителями, перед рідною школою і своїми однокласниками про 50 років життя. На жаль, не всі  змогли прибути у цей пам’ятний день до рідної школи. Не одну сотню кілометрів подолав до рідного дому Василь Васильович Скавуляк. З Калуша приїхала Марія Юріївна Чепіль.
Понад 42 роки після закінчення Івано-Франківського педагогічного інституту ім. В.Стефаника вчителем математики працювала Марія Степанівна Фочук. Виховала не одне покоління односельців.

Народила й виховала двох синів, щаслива бабуся. Все життя  присвятила рідному селу, дітям.

З гордістю про свою роботу розповідала  Марія Юріївна Чепіль. Після закінчення медичного закладу усе життя  присвятила медицині в Калуші.  І зараз  працює в аптеці. Гордиться  своїми двома дітьми, трьома внуками і правнуком.

Марія Олексіївна Юрах працювала у торгівлі, згодом —  у лісокомбінаті. Тихою материнською радістю світяться  її очі, коли вона  розповідала про доньку-педагога та сина-священика.

По-чоловічому  стриманою була  розповідь  Василя Васильовича Скавуляка. Його життя настільки цікаве, що можна було б знімати фільми. Життя він вивчав не з книги, а на власному досвіді. Львівський телевізійний завод, інститут, професію інженера-конструктора. Працював на будівництві газо- і нафтопроводів, механічний завод, 1992 р. – у  США, дальнобійник, 2 роки працював у школі, водій, працював у медицині – це основні віхи життєвого шляху юнака із Рибного. Надзвичайно  цікавими були його думки щодо розвитку економіки, культури, освіти. У Василя Васильовича є син – кандидат наук, підростають внуки.

Миколу Петровича Никифорака добре знають і у селі, і в районі, і в області. Свій  трудовий стаж розпочав шахтарем на Донбасі, закінчив Чернівецький індустріальний  технікум, а згодом  економічний факультет Чернівецького державного університету.

Працював на комсомольській, партійній роботах. Понад  18 років був головою колгоспу. За самовіддану працю нагороджений орденами і медалями.  Багато зробив не тільки для економічного, але й культурного  розвитку нашого краю, зокрема  відіграв  велику роль у відбудові  пам’ятника Т.Шевченкові у Тюдові.

І зараз, перебуваючи на пенсії, Микола Петрович має вагомий голос у обласній державній службі. З гордістю М.П.Никифорак говорив про дружину Катю, дочку, яка живе  й працює в Києві,  та двох онучок.

А у той день він проявив себе прекрасним організатором свята зустрічі, свята спогадів.

Вони так потрібні у житті, бо повертають нас у юність, додають життєвої сили.

Я. ТИМОФІЙЧУК.
На фото: фрагменти зі свята.

Коментарі