22 квітня виповнилося 125 років від дня народження відомого українського художника-педагога та колекціонера народних ремесел і старожитностей Євгена Яковича Сагайдачного. З 1947 року художник жив і працював у Косові. 1961 року Є. Сагайдачний пішов з життя, залишивши унікальну збірку народних ремесел, яка згодом стала серцевиною утвореного музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини.

Жертовне ім’я Євгена Сагайдачного гідне поціновування та уваги з боку фахівців і громадськості.

Особливо цікавими є дослідження етапів життя Є.Сагайдачного, пов’язаних з Україною, зокрема з Косовом. Саме тут проходив плідний період його життя і творчо-педагогічної праці. Тут художник виявив творчу натуру всебічно й повнокровно.

Шлях Є.Сагайдачного до мистецтва був природним, органічним, хоча й складним, з великими труднощами й перешкодами, які спіткали його творчість і мистецько-етнографічну спадщину навіть після смерті. Сьогодні великий внесок Є.Сагайдачного в українське мистецтво та культуру заслуговує державного поцінування.

1967 р. у Львівській картинній галереї було влаштовано першу посмертну виставку праць художника. Там він постав на повен зріст як глибоко народний митець з яскраво визначеним індивідуальним характером і точно окресленим світоглядом, котрий все своє життя присвятив служінню народові.

Але велику кількість його художніх творів (понад 2 тисячі етюдів) замовчували, ніби приховали від глядача. До 125-річчя утворення Косівської мистецької школи КМНМПГ в особі завідувачки Л.Ілюк влаштував ретроспективну виставку праць художника, на якій було представлено близько тридцяти творів митця.

Народився Євген Якович Сагайдачний 22 квітня 1886 року у місті Херсоні у родині службовця. Довгий час проживав у Петербурзі, там майбутній художник провів дитячі та хлоп’ячі роки, аж до переїзду у Київ.

Родина Сагайдачних не вирізнялась особливими статками, як і всі родини службовців. Однак інтелігентність, розуміння прекрасного батьки прищепили Євгену ще в дитинстві. Тато навчив сина любити природу, відчувати гармонію її краси. Через те Євген Якович все життя почував себе пов’язаним з природою, не уявляв свого існування поза нею.

Закінчивши гімназію у Петербурзі, Євген Якович вступив до університету на юридичний факультет. Але потяг до мистецтва виявився сильнішим і юнак покинув університет.

Петербурзька Академія Мистецтв з її «сухим» академізмом не вабила Євгена, й він почав працювати під керівництвом професорів-художників Д.Кардовського і Я.Ціонглинського в їх приватних майстернях, а деякий час навчався у школі барона Штігліца, де був ухил у бік декоративного та народного мистецтва: уже в ті роки вони припали до серця молодому художнику. Справжньою школою майстерності стали для нього поїздки за кордон (1910-1912 рр.): у Туреччину, Єгипет, Італію.

Євген Якович мав можливість ознайомитись з найсучаснішими мистецькими стилями Європи, створив там багато живописних творів-етюдів. Вже 1909-1910 рр. Він бере участь у різних художніх виставках (Петербург, Москва, Вільнюс) спільно зі всесвітньовідомими художниками.

Активізація художнього життя в Україні у 20-ті роки була безпосередньо пов’язана, як це не дивно, з Асоціацією художників революційної Росії (АХРР), яка розгорнула велику організаційну і художньо-пропагандистську діяльність. Є.Сагайдачний був одним із найактивніших членів АРМУ. Проте, після 1926 року він виходить з неї, що було пов’язано з його несприйняттям стильової всеядності АРМУ.

Хоча Євген Сагайдачний народився на півдні України, та рідне місто Херсон не змогло утримати в своїх обіймах молодого хлопця, якому судилося стати одним із найяскравіших художників-авангардистів XX сторіччя.

Спочатку він входив у відому групу митців «Трикутник», яку було створено в Петербурзі під войовничим прапором боротьби з академізмом, брав участь у кількох поважних виставках, які мали неоімпресіоністичний характер, виставляє свої праці в найрадикальнішій авангардній групі «Бубновий Валет», входить в об’єднання «Союз молоді».

Постать Євгена Сагайдачного займала чільне місце і мала неабиякий вплив на формування культурних процесів 1920-1930-х років, зокрема на розвиток української освіти. На початку минулого сторіччя український живопис і художня освіта були передовими мистецькими явищами, котрі мали визначний вплив на світову культуру. Власне, художники-авангардисти та монументалісти започаткували новий період в історії образотворчого мистецтва. Роль Сагайдачного в цьому процесі незаперечна.

1922 року Українська Академія Мистецтва присуджує Є.Сагайдачному професорське звання і запрошує на роботу в Академію. За прикладом графіка Г.Нарбута та монументаліста М.Бойчука, Є.Сагайдачний глибоко поринає у скарби українського мистецтва, вивчає старовинні розписи, народну вишивку, килими.

Київський період був складним у житті і твочості Є.Сагайдачного. Це були 30-ті роки, викладачів-професорів тоді вже художнього інституту, які не вписувались в офіційні догми номенклатури, переслідували. І 1930-1932 рр. Є.Сагайдачного перевели у Луганськ для викладання художніх предметів на робфаку для підготовки вступників у Київський художній інститут.

Деякий час він працював у художньому технікумі Дніпропетровська, потім знову повернувся у Луганськ, де викладав ескізне рисування у педагогічному інституті, виконував художнє оформлення до підручників ботаніки та зоології, працював методистом у Будинку народної творчості. 1944 року, після звільнення Луганська від німецьких фашистів, Євген Якович працює керівником художніх гуртків у Будинку піонерів. Далі – на роботі методиста в Будинку народної творчості у Чернівцях.

Після Другої світової війни для Є. Сагайдачного та його дружини настає великий творчий період, який триватиме багато років невтомної захоплюючої праці. Цей період (назвемо його «косівський») розкрив художника-професора ще в одній цікавій іпостасі.

1947 року дирекція Косівського училища прикладного мистецтва, в особі О. Соломченка, запросила Є.Сагайдачного на викладацьку роботу. До Косова переїхала і його дружина – пані Зоя.

Збиранню творів гуцульського народного мистецтва Є.Я.Сагайдачний присвятив п’ятнадцять років свого життя. До кожної речі, навіть найменшої, прив’язувався, як до живої істоти: міг напам’ять її намалювати, а вже потім розповідати про неї цілими годинами. Цінним і цікавим для подружжя Сагайдачних був Косівський ярмарок, який був справжнім живим музеєм, де художник міг робити зарисовки одягу гуцулів, предмети вжитку тощо. Саме барвистий гуцульський ярмарок допоміг митцеві пізнавати етнос нашого краю. Дружина Зоя Антонівна була ерудованою, займалася біологічними науками, вивчала природу, ботаніку Покутсько-Буковинських Карпат. Вона підтримувала дружні стосунки з лісництвами регіону, допомагала їм у класифікації комах, рослин.

Будучи художником-етнографом за покликанням та глибоко оцінюючи значимість заповідного гуцульського краю у цілому, Є.Я.Сагайдачний зобов’язав дружину займатися зарисовками народного традиційного одягу на прикладі знаменитої Олени Кульчицької. Зоя Антонівна, прислухалась до настанови чоловіка і гідно продовжила розпочату О.Кульчицькою працю. Захоплена цікавою творчою роботою, Зоя Сагайдачна виконала понад сто багатоманітних зарисовок кептарів з кількох сіл Гуцульщини, які вирізняються своєю барвою, рисунком, композицією.

Подружжя Сагайдачних за кілька років перебування на Гуцульщині зібрало унікальну колекцію народних ремесел і старожитностей. Не кожен музей, не кажучи про приватні колекції, міг похвалитись такою популярністю як зібрання Євгена Сагайдачного. Він замальовував писанки, різьблення на дереві, мосяжні вироби, його вражала форма керамічних виробів, цікавим вишивки, ткацтво, килимарство, народна гуцульська ноша.

В усі пори року, а найбільше влітку, до нього приїжджали десятки художників, мистецтвознавців, студентів з усіх кінців колишнього СРСР: з Москви, Києва, Єревана, Риги, Талліна тощо.

Його квартира, де містилися скарби гуцульського ремесла, була своєрідною. Відвідувачі не просто цікавилися експонатами, вони шукали в них щось для себе особисто, для власного творчого зростання. Міністерство культури СРСР зняло документальний фільм про скарби, зібрані подружжям Сагайдачних.

Через кілька років по смерті Євгена Яковича (1969) у Косові відкрили музей народного мистецтва і побуту. Через рік він став відділом Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини, був розташований у Москалівській греко-католицькій церкві св. Василія, зараз — на другому поверсі колишнього «Рабинового муру». Тепер він називається — Косівський музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини. Варто йому присвоїти ім’я Євгена Сагайдачного.

Є.Я.Сагайдачний – знаменита постать в українському мистецтві та культурі ХХ сторіччя. Потужний внесок художника в українське мистецтво та культуру заслуговує високого поцінування, його ім’я достойно вписано в літопис української культури.

Марія ІВАНЧУК,
мистецтвознавець, член НСХУ, м. Косів.

Facebook коментарі
 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *