Не плач, Тарасику, не плач.
Минули ті часи,
Коли за зламаний сухий калач
Усе могли віддати кріпаки.

Усі бажання й молитви до Бога
Були за волю, світле майбуття,
Коли в серцях була лише тривога
І прагнення до кращого життя.

Почув молитви Бог – і склалася так доля,
Що наше покоління процвіте,
Що заживе нарешті  наша воля,
Зрадіє в небі сонце золоте.

Іде вперед і квітне Україна
Листками щастя, квітами добра,
Бо хоче жити наша Батьківщина,
Ми хочем, щоб завжди жила!

У кожного у серці і в душі
Живе та сила, що була у тебе,
У хлопчика, який складав вірші,
У хлопчика, що вірив в себе!

Настя ШКУРГАН,
с. Смодна (11 років).

Facebook коментарі
 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *