Пожоджук Дмитро Онуфрійович — письменник, журналіст, громадсько-політичний діяч, етнограф, фольклорист, писанкар, вишивальник, етнолог. Його творчість викликає позитивні емоції, створює естетичну насолоду і добрі думки – на якийсь час людина стає добрішою. Митець пропагує своїми творами Україну в світі. На його персональних виставках завжди збирається багато шанувальників і журналістів, про нього пишуть газети і журнали, говорять по радіо, його показують на телебаченні. Має почесні звання заслуженого майстра народної творчості України та лауреата літературно-мистецької премії ім. Івана Огієнка. 2000 року про нього було видано книжку «Мистець – Дмитро Пожоджук», яку впорядкував Борис Кушнір з Кам’янця-Подільського.
Дмитро Пожоджук – автор двох чудових книжок: збірки новел «За ким плачуть флояри» та «Українська ввічливість».
Дмитро Пожоджук народився 15 жовтня 1955 року в гуцульському селі Космачі, що розкинулося на вершинах мальовничих Карпат, де б’ють громи, а гірські ріки рвуть береги, де живуть талановиті і добрі люди. Коли малий Дмитро навчався у першому класі, у школі був гурток вишивання, котрим керувала вчителька Мирослава Бойчук. Хлопчика дуже захопило це заняття, і ще в дитячому віці він почав серйозно ним займатися, а згодом став талановитим і знаменитим вишивальником. У доробку майстра понад 150 сорочок, безліч рушників, ясиків, серветок, картин і портретів. Дмитро Пожоджук збирає і відтворює старі, призабуті і майже втрачені узори. У його колекції — вишивки Молдови, Болгарії, Білорусі, Росії, Литви і Балкан. Багато узорів є авторськими, мають великий успіх і викликають захоплення у поціновувачів. У вишитих сорочках пана Дмитра ходить народний артист України Михайло Кривень, письменниця Галина Турелик, піаністка Мирослава Ластовецька і навіть колишній президент України В.Ющенко.
Ще першокласником Дмитро написав своє перше оповідання «Гриб живий», яке було опубліковане у київській дитячій газеті «Зірка». Це був початок його літературної творчості. Згодом він напише чимало оповідань, новел, художніх нарисів, а також віршів, багато яких покладено на музику.
1973 року Дмитро закінчив на відмінно Космацьку середню школу, а через рік став студентом факультету журналістики ЛНУ ім. І.Франка. Відразу після вступу до університету став членом літературної студії «Франкова кузня» та членом редколегії факультетської газети. Час від часу спілкувався зі львівськими письменниками Дмитром Бандрівським та Ростиславом Братунем. Ще студентом починає працювати над своїм першим історичним романом «Татари ідуть на Космач», а згодом пише новий — «Розбите серце». Проте, на жаль, їм не пощастило побачити світ, позаяк за Дмитром почало стежити КДБ і, щоб уникнути переслідувань, він спалює рукописи.
Журналістську кар’єру Д.Пожоджук починав на Буковині в районних часописах Новоселиці, Путили, Кіцманя. Пізніше працював у Ленінграді. З його ініціативи засновано мистецький журнал «Писанка». Вже понад 30 років його публікації з’являються на сторінках діаспорних часописів Польщі, Великої Британії, США, Канади, Австралії та багатьох вітчизняних видань.
Дмитро Пожоджук відродив писанкарство в Україні після його занепаду в час розгулу атеїзму. Саме з його ініціативи 1992 р. було проведено Перший всеукраїнський конгрес писанкарів, а в Києві – Перший Міжнародний з’їзд писанкарів, на який з’їхалися українські писанкарі і дослідники писанкарства з Канади, США, Франції, Німеччини, Польщі, Великої Британії. А серед них такі відомі особистості як Одарка Онищук та Оксана Ярош з Канади, Олеся Романенко, Зенон Елиїв, Таня Осадца зі США, Віра Фальковська з Польщі, Валентина Терешкун з Німеччини… Згодом Дмитро стає організатором Першого Всеукраїнського конкурсу дитячої писанки. Тоді ж Всеукраїнська координаційна рада з вивчення і відродження писанкарства обирає Д.Пожоджука своїм головою.
Дмитро Пожоджук талановитий етнограф. Він ходить по селах і досліджує архітектурні споруди Гуцульщини. Часто виступає на наукових конференціях та симпозіумах. Зібрав велику кількість писанок з різних куточків України і світу. Не менш відомий як фольклорист. У зібранні пана Дмитра — сотні народних пісень і описів танців, які розшифровує і планує видати окремою книжкою. Сам прекрасно співає, грає на трембіті і дримбі.
Закінчив аспірантуру ЛНУ ім. І.Франка, написав дисертацію «Специфіка фольклору гуцульського етноетикету». На лекції з етнографії та фольклору до Дмитра Пожоджука часто приїжджають студенти з Полтави, Хмельницького, Сум та інших міст України і навіть з-за кордону.
Не цурається пан Дмитро і політичного життя. Його двічі обирали депутатом Косівської районної ради від Конгресу українських націоналістів, очолював при раді комісію з питань культури та духовності. У 2006 році був обраний Космацьким сільським головою. За цей час провів у Космачі чотири міжнародні фестивалі «Великдень у Космачі», чотири міжнародні з’їзди писанкарів, три всеукраїнські вишколи української молоді «Повстанська стежка», два молодіжні фестивалі «Керамічні канікули». З його ініціативи в Космачі встановлено меморіальні дошки на честь Омеляна Ковча, Михайла Мороза, Григорія Смольського, Тараса Чупринки, Олекси Новаківського, Бориса Антоненка-Давидовича, Олександра Довженка, Володимира Шухевича…
У моєму житті пан Дмитро зайняв помітне місце: він став одним з двох людей, завдяки котрим я став професійним журналістом. Саме Д.Пожоджук спонукав мене поступити на навчання на факультет журналістики, постійно давав поради і настанови. Саме з благословення Дмитра Пожоджука я з великим задоволенням став займатися художньою вишивкою, етнографією і фольклористикою, так би мовити, став продовжувачем його справи.
Юрій Атаманюк.