Цьогоріч ми стаємо свідками багатьох знаменних подій, які собою також закладають невеличку історію нашого краю. Нині ми живемо в незалежній державі, за яку боролися і полягли наші пращури, українські вояки. Колись їх не рахували, й поіменно не називали, а тепер – дороге кожне загублене прізвище, будь-яка згадка, що до болю колише душу і зворушує серце. 24 серпня у селищі Кутах впала до долу не одна сльозинка, яка росою покрила вже таку протоптану землю. Плакали і дорослі, і діти, плакала Україна, а навіяні серпневим вітром спогади відтворювали жахливі картини життя, від якого і досі ховаються люди, яке забути просто не можливо, бо давно проросло у історії українського народу. Тільки вона, жінка, сьогодні гірко дивиться до низу засмученими очима і тримає у руках цей важкий людський хрест.

Світило яскраве сонце, дякувало, наче з неба, кутській землі за пам’ять про тих, хто вартий всяких нагород і похвал, вартий того, щоб про них не забували. Прозвучав Державний Гімн, знято накидку і пам’ятник патріотам України – жертвам комуністичного й нацистського режимів було оголошено відкритим, а свято – розпочатим. Всіх присутніх об’єднували і смуток, і біль, і радість, і молитва. Церковні хори співали, а отці Василь, Михайло та Юрій освятили те місце на цій землі, де віднині височіє постать жінки-страдниці, жінки-матері, жінки-заступниці. Бо лише відкриття пам’ятника у цей день стало причиною зібрання всіх, кому є не байдужим минуле України.

Привітати присутніх з таким важливим, та водночас історичним для Кутів святом – відкриттям пам’ятника, та поклонитися полеглим від комуністичних і нацистських репресій прийшли не лише кутчани, місцева влада, а й гості з області, Вижниці та сусідніх сіл. «Цей пам’ятник повинен нагадати всім нам, як потрібно шанувати один одного», – наголосив начальник управління культури ОДА Володимир Федорак. До слова також було запрошено і тих людей, котрі доклали чимало зусиль для спорудження цієї скульптури. Голова селищної ради Кутів Дмитро Томащук нагородив земляків почесними грамотами-подяками. Серед них: Михайла Павлюка – депутата облради, Дмитра Павлюка – депутата райради, скульпторів Володимира та Ганну Римарів, Богдана Комара – голову оргкомітету зі спорудження пам’ятника, педагогічні колективи Кутської загально-освітньої школи та Кутського СПТУ, церковні громади, хорову капелу «Черемош» під керівництвом М.Ковалюка, а також голів товариств, директорів підприємств та всіх інших, хто взяв активну участь у такій важливій для громади справі.

Кажуть, що на могилі найчастіше садять калину, як символ пам’яті, патріотизму та українського духу. Навіть у пісні заспівали: «А ми тую червону калину підіймемо, а ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо». Може й біля цієї «могили» скоро проросте калина, яка білим цвітом та червоними плодами не раз нагадуватиме людям про тих, хто подарував нам нашу незалежність.

«Тож радіти хоч важко без болю, мокрі очі себе вже здають. Не було би колись того бою, не стояли б сьогодні ми тут» – ці рядки присвячено пам’яті нашим прабатькам.

Мирослава Долинчук.

Facebook коментарі
 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *