Акрешора — село віддалене, але не забуте

23 Вересня, 2009 | Коментувати | Переглядів: 4 460

Директор Акрешірської ЗОШ МІ ст. М.Ю.Марчук у районній раді не новачок. Микола Юрійович, депутат п’ятьох скликань поспіль. Протягом двох скликань був членом президії районної ради. У різні періоди очолював комісії з соціально-економічного розвитку, а також з питань освіти і науки. Сьогодні Микола Марчук — гість редакції.

— Миколо Юрійовичу, серед нинішнього складу Ви єдиний з обранців з таким солідним стажем, тому хочу запитати: в чому покликання депутата районної ради?

— Вважаю, що найперше треба гідно представляти свій населений пункт з усіма його бідами і радощами. Це єдина можливість допомогти громаді. Довкола тебе люди, з ними щодня спілкуєшся, бачиш у якому стані зв’язок, дороги. Не секрет, що у влади інколи не доходять руки до всіх цих проблем. А вони завжди є і чим дальше село віддалене від райцентру, тим їх більше. Якщо вдасться депутатові вирішити якусь частину наболілих проблем, громада відчує, що їхніми турботами переймаються. Інакше й не може бути, бо живеш серед людей, а в селі видно все — як на долоні.

— У Вас, як мовиться, за плечима солідний, майже 20-річний депутатський досвід, за цей час довелося, мабуть, бачити всілякі перипетії. А як оцінюєте нинішню ситуацію у районній раді?

— Районна рада має сильний депутатський корпус. Це стосується і тих, хто вперше обраний і тих, хто представляє інтереси громади вже не одне скликання. Але треба всім зрозуміти, що ідея «хто був ніким…» уже не спрацьовує, вона відійшла в минуле. Та найголовніше, щоб емоції не брали верх над розумом. А те, що сьогодні маємо у районній раді — це звичайні робочі будні. Треба розуміти, що депутати прийшли у раду не за мажоритарною системою, а за партійними списками.

Звичайно, хотілось би бачити більше толерантності, а менше огульної критики — вона нікого не прикрашає, та торгів на кшталт: хто зробив більше чи менше. Не псуймо собі свій імідж, адже гуцули по натурі люди добрі, гостинні. Зрештою, людина, яка навчилася їхати на машині має бути шофером, лікар — лікарем, а депутат — сумлінно виконувати свої обов’язки.

— Тепер давайте опустимося з районного рівня на ваш сільський. У Акрешорі якісь відбулися помітні зміни в соціально-економічному розвитку?

— Знаєте, якби ще кілька років тому сказав, що наше віддалене.село буде телефонізоване, це би сприйняли як фантастику, якусь омріяну легенду, бо мали лише один телефонний номер на сільраду, школу і фельдшерсько-акушерський пункт. Зараз у Акрешорі є 50 телефонних номерів.

Будучи головою комісії районної ради з питань соціально-економічного розвитку, подумав, що пора би мати в селі й газ. При допомозі районної ради, обласної ради, зокрема, вихідця з нашого села, депутата обласної ради Дмитра Івановича Дзвінчука в Акрешору прокладено газомережу. Треба також сказати, що кожен з сільських голів Дмитро Записяк, Василь Марчук, Марія Пилип’як щось по-своєму зробили доброго для села.

— А від наслідків минулорічної стихії вже оправилося село?

— Акрешора зазнала найбільшого удару стихії. Наше село тупикове, непроїзне, а під’їзна дорога зруйнована була майже повністю, пошкодило газопровід, повалилися електроопори, не кажучи вже якої шкоди було завдано господарствам жителів. Тож питання наслідків стихії ще треба вирішувати. Зокрема, у двох місцях необхідно поправити берегоукріплення, щоб убезпечити дорогу. Акрешора межує з Космачем, Березовом, але це єдине село в районі, яке не має проїзду до своїх сусідів.

Окрім цього, звісно, існують й інші проблеми. У нас ФАП у пристосованому приміщенні. Треба завершити будову Народного дому, яку почали ще за часів колгоспу. Половину будови ввели в дію, в ній розмістили сільську раду, бібліотеку і, лише одна кімната для Народного дому, решту — треба дозакінчувати.

— Миколо Юрійовичу, Ви — директор школи, а ми якось оминаємо шкільні проблеми.

А у нас не все так погано. Хто би міг подумати, що в школі буде газ! Маємо кочегарку, в якій встановили нове обладнання.

Також перекрили дах їдальні й майстерні. Робимо капремонт приміщення, де буде шкільна бібліотека. Але маємо незакінчений об’єкт на присілку Верх. Раніше ця школа була у хаті Степана Степановича Бойчука. Тепер на першому поверсі новобудови розмістили філіал початкової школи, на другому — адмінкорпус. Там уже діє школа-родина, нарешті діти побачили й нові меблі в ній. На присілку Верх дуже гарна природа. Надзвичайно чисте повітря, поблизу річка. Якби все там довести до ладу, то можна б відкрити гарний відпочинковий табір для дітей з чорнобильської зони.

І не можу не сказати, що все це робиться у нас при великій допомозі завідувача районного відділу освіти В.Я.Козьменчука. Володимир Ярославович — не чиновник над освітянами, завжди знаходить час поїхати у віддалене село. Він, як і його попередники, також приділяє значну увагу ремонту приладдя, меблів, загалом проблемам шкільництва.

Хотілось би, щоб районна влада звернула увагу на те, що в нашій школі немає ні актового, ні спортивного залів. На уроках фізкультури діти займаються в кімнатці площею 20 квадратних метрів. А учні початкових класів навчаються в старому пристосованому приміщенні.

Всі ці питання може вирішити добудова нового приміщення, де могли б розміститися спортивний і актовий зали, корпус початкових класів. Надіюся, що з Божою допомогою та допомогою влади це питання знайде вирішення. Адже голова райдержадміністрації та завідувач відділом освіти пообіцяли допомогти в завершенні цієї добудови.

З гостем редакції розмовляв Ігор Сусак.

Коментарі