За буденними клопотами
31 Серпня, 2009 | Коментувати | Переглядів: 2 963
Щороку 1 вересня та на останній дзвоник спостерігаємо за першачками та випускниками, котрі з букетами квітів поспішають на урочисту лінійку.
Пам’ятаю, якщо в селі лунали пісні і хтось голосно говорив у мікрофон, знав — то шкільне свято.
Минуло багато років, я вже не першокласник й навіть не випускник. І вже не для мене звучать вітальні слова вчителів, директора, друзів, не я хвилюватимуся, декламуючи вірш, який вчив, щоб розповісти його на святі.
І хоч якою б стежиною йшли випускники, ніколи не забувайте своїх шкільних вчителів, які по зернятку сіяли добре, розумне, вічне. Нехай станути» у пригоді знання, які вкладали вчителі у ваші маленькі ще нетямущі голівки. Тепер ви — їхня надія і гордість. Тож будьте порядними, чесними, цілеспрямованими, щоб не розгубитися у бурхливому потоці життя.
А першачкам, що 1 вересня прийдуть до школи, слід по-справжньому організувати Свято знань. Бо саме в дітях ми хочемо бачити здійснення власних мрій і сподівань, прагнемо, щоб вони росли здоровими, щасливими, намагаємося дати те, чого не мали самі.
Це свято також і для тих, хто поруч з дітьми, хто піклується про них, допомагає твердо стати на ноги. Діти — найдорожчий скарб, але не всім поталанило мати щасливе безтурботне дитинство. Тому в цей день кожна дитина має відчути атмосферу свята, що її люблять, що до неї прислухаються, що вона найкраща.
Звичайно, за буденними клопотами не завжди вистачає часу на те, щоб уважно вислухати, порадити чи навіть погратися.
Проте лише дорослі можуть уберегти дитину від гіркоти розчарувань і зневіри, від старших залежить те, як складається доля кожної маленької людини, а відтак і нового покоління українців.
М. Лучко
Коментарі
Написати коментар
Реклама у Косові
Косівський фотоальбом
Гуцульщина
