Зима! Якою поетичністю наповнене це слово. Скільки в ньому бажань, приємних вражень, незвичайних сподівань! І не дивно, адже для багатьох вона є найулюбленішою порою року. Засніжені гори ваблять до нас не лише романтиків, а й тих, хто любить здоровий відпочинок і змістовно проведений час. А яке сузір’я урочистих релігійних свят сконцентровано саме в зимовому періоді! Де ще побачиш такі прадавні традиції і звичаї, як не в Карпатах! Вони передаються від діда-прадіда, з покоління в покоління. Їхній колорит, справжня, а не інсценізована вжитковість манять звідусіль численних гостей, бо йдеться насамперед про високу духовність народу.
Але до природного дару ми чомусь не завжди хочемо прилучити свій людський потенціал, щоб бодай в очах гостей виглядати якнайкраще. Не хочемо, бо вважаємо, що це має зробити хтось інший, хто – не знаємо. Не буду інтригувати читача й запитаю одверто: «Хто в нього довкола хати прокидає сніг і на подвір’ї – теж?». Кожен господар відповість, що сам чи хтось із його родини. Охоче прилучаються до цієї справи навіть діти. Їм кортить допомагати дорослим. У такий спосіб вони привчаються до роботи, дбайливості, беруть приклад з батьків бути працелюбними.
На жаль, такої господарності не бачимо у нашому місті. Сніг з тротуарів ніхто не прокидає. Навіть біля приватних магазинів, офісів. Люди ковзаються на цих намерзлих гребенях льоду, в магазин зайти важко. Хто мав би очистити тротуар поблизу кожної торгової точки? Власник, орендар, комунальна служба, якої немає!
Косівчанин Іван Дзюбей пам’ятає як за Польщі кожен крамар мав спеціальний «чокан», яким довбав лід, сам прокидав сніг і утримував прилеглу до його крамниці територію в належному стані. Нам би такий досвід перейняти на теперішній час. Така практика не вимагає ніяких коштів – лише бажання і відповідальності.
І не лише в цьому наш місцевий «екстрім», що ходимо в напрузі по тротуарній ожеледі, бо свіжий, ще не втоптаний сніг ніхто не промітає й не прокидає. Несподівані зсуви з дахів будинків снігу — набагато більша небезпека. Особливо, коли звисає товста й суцільна льодова крига. Таку загрозу не обійдеш стороною, адже поруч — дорога з інтенсивним рухом транспорту. А зловісна крига висить… над нашими головами. Ми ж ходимо цими слизькими тротуарами зі зведеними вгору поглядами й ризиковано гадаємо: «Може, якось пронесе…».
Порівняно тепла погода і дощові опади розтопили сніг. Не звисають зі стріх будинків гострі голки льодових «шпилів», які, до речі, ніхто й не оббиває, а значить, і небезпека на перехожих в ці дні не чатує. Та зима ще не закінчилася, тому й проблему замовчувати не варто.
Ігор Сусак.