Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Олена Теліга: «Життя – це боротьба, а боротьба – це справжнє життя»

Березень 9, 2013 | Один коментар | Переглядів: 7 279

До роковин з дня розстрілу видатної української поетеси, активної громадської діячки Олени Теліги

У Бабиному Яру, що на околиці Києва, поруч з пам’ятником жертвам єврейського геноциду стоїть скромний християнський хрест. Саме тут знайшла свій останній притулок визначна українська поетка Олена Теліга, яка перед загрозою смерті не погодилася покинути окупований ворогами Київ. На відзначення п’ятдесятої річниці від дня її загибелі й був встановлений цей хрест.

Творчість О.Теліги сьогодні займає вагоме місце в історії української літератури, хоч, здається, ще зовсім недавно це ім’я було маловідоме не тільки широкому загалові, а й професійним літераторам, які не мали доступу до емігрантських джерел її творчості. В сучасній Україні поволі, але йде процес осмислення життя і діяльності О.Теліги. Перевидано частину її творів, художню творчість поетки вивчають у школах і вищих навчальних закладах.

О.Теліга народилася 21 липня 1907 року в Санкт-Петербурзі, в українській родині. Там пройшли роки її дитинства та юності, які були доволі безтурботними. Батьки жили заможно, а тому діти – Олена і двоє старших братів — мали все необхідне, щоб отримати добре виховання і здобути освіту. Змалку Олена вивчала французьку і німецьку мови. Культурне оточення, читання книжок, відвідування театрів спонукало дівчину взятися за перо. Правда, перші спроби були незграбними, й про них О.Теліга говорила лише жартома.

Перед революцією 1917 р. батьків запросили на роботу до Києва. Олена навчалася в столичній гімназії. Але УНР існувала недовго і після поразки української державності батько дівчини емігрував. А навесні 1922 р. мати Олени, зрозумівши, що в умовах Радянської влади не зможе дати дітям не лише доброї освіти, але зберегти їх життя, покидає Україну. Родина перебирається до Чехословаччини. Навчаючись у Празі, О.Теліга розпочинає свою літературну діяльність. Її вірші з’являються на сторінках «Літературно-наукового вісника».

У 1929 р. помирає мати Олени, і вона з чоловіком переїжджає до Варшави. Там її цікавила кожна звістка, що приходила з поневоленої України. У грудні 1939 р. О.Теліга зустрічається з О.Ольжичем (членом ОУН, одним з керівників націоналістичного руху) і виявляє готовність стати членом ОУН. Вона займається активною діяльністю у культурній референтурі ОУН, яку очолював О.Ольжич.

У 1940 р. ОУН готувалася до війни. Члени Проводу планували повернутися в Україну. 22 жовтня 1941 р. Теліга прибула до Києва, у якому на той час уже діяли націоналісти. Олена відразу ж береться за організацію літературного життя. Вона стає головою Спілки українських письменників.

Зрозуміло, що активність ОУН у Києві довго не могла бути поза увагою фашистської влади. Почалися масові арешти в Житомирі, Коростені та інших містах. Смертельна небезпека нависла над О.Телігою. Згадує Олег Штуль: «Поетка, незважаючи на жахливе харчування, холод, щоденно, о 9 год. ранку, акуратно зачесана, елегантно вбрана, з посинілими пальцями, але з привітною усмішкою – в помешканні Спілки». Тут виявився характер О.Теліги у всій його величі – в житті реалізувала свої принципи до останнього.

На неодноразові спроби переконати О.Телігу в необхідності покинути Київ, вона відповідала відмовою.

Вранці 9 лютого 1942 р. О.Теліга пішла до Спілки, де вже була засідка гестапо. Через годину туди прийшов її чоловік Михайло.

Її та інших націоналістів було розстріляно у двадцятих числах лютого у Бабиному Яру.

Розповідають, що у камері, де перебувала Олена, знайшли напис, зроблений її рукою «Тут сиділа і звідти йде на розстріл Ол.Теліга». Згори було викарбувано стилізований під меч тризуб. Розповідають, що один з катів після смерті Теліги казав, що не бачив чоловіка, щоб так героїчно вмирав, як ця гарна жінка.

Олена Теліга пішла у вічність, щоб повернутися вже у незалежній Україні, яку так любила, за яку віддала своє юне і прекрасне життя.

Підготувала Віра РАК,
науковий працівник обласного музею визвольної боротьби ім. С.Бандери.

Використані матеріали з книг Н.Миронець і Б.Червака.

0

Коментарі

Один коментар

  1. Святослав
    Березень 10, 2013 о 08:57

    Такі статті піднімають національну свідомість українців. Пропоную в “ГК” ввести рубрику “Визвольна боротьба на Косівщині” і періодично висвітлювати подвиги відомих та невідомих героїв Косівщини у боротьбі за волю України. Пора давно підготувати та видати книгу під назвою “Косівщина у визвольній боротьбі”. В Косівській філії Музею визвольної боротьби давно накопичилось багато матеріалів про наших героїв. Маю підібрані матеріали, готовий віддати їх для користування і опублікування. На жаль не всі населені пункти району повністю висвітлені і тому потрібна праця і ще раз праця, допомога небайдужих людей району.

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.