Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Як справи там, куди краще не потрапляти

Лютий 16, 2013 | Коментувати | Переглядів: 3 428

Чого- чого, а зарікатись від лікарні людина не може, адже вберегтись від хвороби чи від травми, фактично, неможливо. І якщо доля розпорядилась привести вас у травматологічне відділення, то в паніку впадати аж ніяк не варто.

Медицина за останні десять років зробила великий крок вперед у науково-технічному розвитку. Стосується це і травматології. І якщо порівняти нинішні умови праці лікарів, умови лікування хворих з не таким вже й минулим , то з явним прогресом погодиться кожен працівник відділення.

Недавно у травматології зробили капітальний ремонт. І тепер не соромно прийняти пацієнта, навіть якщо він приїхав до нас як турист із Європи. Стали світлими, зручними і затишними,як кабінети, так і палати.

Раніше не було таких каталок, зручних і механізованих, на яких можна хворому робити рентгенівські знімки не знімаючи його з каталки, завдяки сучасному підйомнику для важкохворих полегшується робота медперсоналу. Тепер у багатьох випадках лікування гіпсовими пов’язками замінюється сучасними закріплюючими пластинами, які більше ефективні і яких в наявності ще кілька років у відділенні не було.

Раніше при переломі стегна або гомілки людина знаходилась на витяжці місяць – півтора, потім ще пів року ходила з гіпсовою пов’язкою.Тепер завдяки використанню сучасних металоконструкцій, блокуючих стержнів і пластин хворий починає ходити після операції уже на третій-п’ятий день, а через місяць практично відновлюються функції пошкоджених кінцівок.

З’явилося також багато нових різноманітних інструментів. Саме вони розширили можливість операційного втручання.

За ідеєю завідуючого Івана Богдановича Дуба обладнали свою операційну. Відкрили відділення комп’ютерної томографії. І ввели посаду нейрохірурга. Відпала потреба везти пацієнта із травмою голови до обласної лікарні чи викликати звідти нейрохірурга. Діагностика робиться тут, у відділенні, і відразу ж лікарі можуть проводити операційне втручання, не втрачаючи дорогоцінний час. Якщо виявляють гематому, то тут роблять і трепанацію черепа.

Над кожним ліжком у палатах вмонтована кнопка виклику медсестри чи санітарки. Ця деталь відіграє теж позитивну роль. Разом все узяте дає змогу одужувати і виписуватись хворим за менший період лікування, в тому числі людям похилого віку, які потрапляють у травматологію через таку хворобу як остеопороз, що приводить до травм і переломів.

Минулого року у це відділення звернулося за допомогою не мало, не багато — одна тисяча сімсот чоловік. Звичайно, що травматологічне відділення лікарні не досягло всього щоби хотілося. Було б краще фінансування, і результати роботи були б куди кращими. Однак, заспокоює той факт, що відділення розвивається, що справи тут поліпшуються з року у рік.

Безумовно, хай боронить Бог попасти у травматологічне відділення, навіть якщо воно вважається одним із кращих на Івано-Франківщині. Та коли вам все таки судилось сюди потрапити, то будьте спокійні – тут є всі можливості для вашого лікування і видужання.

Щасливі ті люди, які люблять свою професію і котрі йдуть на роботу з бажанням. До них належать і медичні працівники травматологічного відділення Косівської районної лікарні, колектив із сорока чоловік, який, я б сказала, є своєрідною родиною. Адже спільну справу роблять щонайменше три покоління. Тут за довгий час спілкування вивчили і притерлись один до одного, знають про всі радості і неприємності кожного.

Дмитро Васильович Димніч, лікар-ортопед вищої кваліфікації, віддав відділенню майже сорок років, тридцять з яких ним завідував. Нині на чолі травматологів стоїть Іван Богданович Дуб, якому вдається поєднувати посади травматолога та нейрохірурга. Значні досвід роботи і знання у лікаря-ортопеда з вищою кваліфікацією Ігоря Васильовича Яремина. Він закінчив клінічну ординатуру, аспірантуру в Києві та захистив кандидатську дисертацію.

Колись, зовсім молодими, у відділення прийшли лікарі Іван Васильович Гнідан та Роман Миронович Вань. Сьогодні поруч вже трудяться їхні сини – Василь Іванович Гнідан та Роман Романович Вань, котрі прислухаються до порад не лише як до своїх батьків, а в першу чергу як до старших колег з багаторічним досвідом.. Не уявляє себе поза колективом і молодий лікар Олег Васильович Слижук. Відділення стало другим рідним домом для травматолога Василя Васильовича Запаранюка і для медичної сестри Дарії Сезонтівни Воротняк та для санітарок Параски Іванівни Думітрак та Любові Михайлівни Дригайло, які працюють тут близько 40 років.

Слова «сучасні металоконструкції блокуючі стержні і пластини, динамічні гвинти, апарати зовнішньої фіксації, мені, людині далекій від знань медицини, не давали спокою і тому журналістська цікавість привела до операційної. Тут я зазирнула, немов у щілину, у світ «травматологічної кухні».

Побачила людей в операційних халатах серйозними, зосередженими, відповідальними і підготовленими до операції заздалегідь.

Кожен робить свою справу, розуміючи один одного з пів слова. Анестезіологи викликані із реанімаційного відділення, які одночасно ще й психологи з пацієнткою на операційному столі. Підключена капельниця, апарат для вимірювання артеріального тиску, стерилізовані інструменти на столиках.

Весь зосереджений Іван Богданович Дуб, його колеги, які допомогають йому: Ігор Васильович Яремин та травматолог Яблунівської лікарні Микола Михайлович Симчич, готові слухати команду санітарка та медсестра. Саме у такому складі в цей день випало оперувати пятидесятилітню хвору, яка, впавши, зломала гомілку. Травма є досить складною. Звичайно, можна було б вирішити проблему і старим, консервативним способом, тобто накладенням гіпсової пов’язки. Але нова методика набагато ефективніша.

Відкривають рану, вставляють металеву пластину, і металевими гвинтами кріплять цю пластину до кістки. Потім рану зашивають. Хвору відвозять у палату. Пройде час, виймуть гвинти та пластину і буде пані, як сказав, жартуючи, хтось із лікарів, веснувати городи. Схоже, що лікарям після операції не відпочивати. Бо у відділення зателефонували, що везуть людину з тяжкою травмою. Вона ліктем потрапила до електричної січкарні. В операційній готуються знову до термінової операції. А на завтра дві операції заплановані : видалятимуть у одного хворого пухлину з коліна, в іншого оперуватимуть надколінник.

Покидаю травматологію з бажанням туди не потрапляти, але з позитивними думками про тих людей у білих халатах, котрі готові прийти на допомогу кожному, хто до них звернеться.

Любов МИКИТИН.
Фото автора.

0

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.