Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Невигадана історія: Велич людської душі

Січень 19, 2013 | Коментувати | Переглядів: 2 087

Пізня осінь. Дощ зі снігом. Завиває хурделиця, стукає у вікна, проситься погрітись Така погода застала мене  в автобусній залі  невеликого містечка.  Хтось відчинив двері. В цю ж мить убіг величезний жовтий собака  з чорним хребтом, стрибнув мені на груди, почав обнюхувати, пильно заглядаючи у вічі, а потім – здоровенними передніми лапами обійняв за шию.

— Бобцю, Бобцю, ти голодний?

Бобцьо видавив із собачої  гортані лише йому зрозумілі звуки. Як несподівано прибіг  так і несподівано зник. В автовокзалі  різні пересуди:

— Чому з усіх пасажирів лише Вам стрибнув на груди?

— Собака, як ніхто, уміє розпізнати добрий характер.

— Ми думали, що перегризе горло чоловікові.

— Він шукав свого кривдника, але не знайшов, — сказав хтось із пасажирів.

Ці думки  привели мене до подій трирічної давності, коли  на цьому ж автовокзалі  доїдав свій полуденок. До мене підійшла ця ж собака-самка. Взявши решту своєї їжі, пішов за нею. Під стіною будинку лежало ще четверо її малят, одне від одного краще. Перед кожним поставив потрохи їжі. Собака-мати зачекала, доки наїдяться всі її діти. Потім почала скавулити й мило заглядати  у вічі, просячи їжі й для себе.

Я пішов до буфету, собака через відчинені двері за мною. Всі присутні  почали тиснутися до стінки.

Купивши харч, я вийшов  із собакою  на подвір’я. Згодом він почав мило скавулити, дякувати за гостину. Я ще раз оглянув діток матері і попросив у неї: «А даси мені одного?». Собака-мати – бере одне цуценя зубами за шию й ласкаво тулиться  до моїх ніг. Ну, що ж треба взяти, якщо мати сама віддає тобі своє дитя.

Володимир БОЙЧУК,
с. Черганівка.

0

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.