Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Майстер вогненної професії

Січень 17, 2013 | Коментувати | Переглядів: 1 146

Гуде вогнена паща горна, червоні бліки грають на зосередженому обличчі коваля, «тат-так» — виводить невтомний ритм його молот. Хвилина, друга і уже бурхливо шипить в чані, охолоджується закінчена деталь.

Дмитро Онуфрійович Луканюк поважно присідає на ним же виготовлену лавку і згадує, як ще змалку часто після уроків забігав до кузні і допитливими оченятами придивлявся до вправних рухів старого коваля, який із розжареним залізом поводився, немов з іграшкою, майстерно виготовляючи потрібну деталь.

Вже тоді вирішив, що стане ковалем. Він пройшов добру трудову школу в армії, потім молодим робітником набував досвіду в колгоспній кузні. Все це давалось нелегко. Та тепер він почуває себе справжнім знавцем своє ї справи. Багато є на світі професій, але та, що вросла в людину, – найдорожча.

У сім’ї Луканюків ніхто не був ковалем. Дмитрів батько розповідав синові, як колись сам ходив до кузні, просив коваля за мірку жита чи кукурудзи зробити йому сапку, поточити леміші до кінського плуга, чи полагодити реманент. Дмитро Онуфрійович Луканюк пам’ятає досі той день, коли вперше розвів вогонь у колгоспній кузні. А тепер він розводить вогонь у власній кузні біля своєї хати.

Хоч і на заслуженому відпочинку, та не може залишити роботу. З нею він ніби зріднився. Добре лагодить реманент, вправно підганяє підкову та підковує коня, обковує воза. Адже, щоб стати справжнім майстром, треба було перекувати немалу гору залізяччя.

Дмитро Онуфрійович нікому не відмовляє у допомозі. За це й заслужив шану в односельчан. Я дивлюсь на ватру у горні і чомусь пригадується прекрасні слова безсмертного Івана Франка:

… А в тій кузні коваль клепле,
А в коваля серце тепле…

В усіх ковалів серце тепле. Навіть гаряче. Воно горить іскрами великого багаття, креше вогні і палає, як кадмієвий світанок. Розбризкує горно іскри. Пильні очі коваля, глибокі і бездонні, немов розмовляють із залізом. Подивиться на вас коваль і, здається, з його очей бризкають доброта і безкорисливість. Ватра в очах цього трудолюбивого коваля не гасне ніколи, бо народжена для людей. Добре служить на людських полях відремонтовані плуги, борони, оновлені вози та інший реманент. І в цьому велика заслуга Дмитра Онуфрійовича Луканюка, майстра вогненної професії.

Петро ОСТАФІЙЧУК.
с. Хімчин.

0

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.