Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Людина і доля

Січень 6, 2013 | Коментувати | Переглядів: 1 279

Діти війни… Посивілі діти Другої світової… Скільки їх на всій планеті, в рідній Україні, на Прикарпатті і Косівщині!.. Посивілі від прожитих років, від пережитих жахіть війни, холоду й голоду, вони, в більшості своїй, і тепер обділені долею. Скромні й не надто вимогливі до матеріальних благ, вони не залишаються байдужими до всього, що відбувається довкола, їх непокоять громадські справи. Такі вже вони є. Про одного з них –  ця коротка розповідь. Біографія Тадея Олексійовича Яницького з Косова  мало чим відрізняється від біографій його ровесників,  яких сьогодні називають дітьми війни. Навчання у сільській школі переривали воєнні дії:  горіло стигле жито  на полях, вибухали бомби, лилися сльози…

По закінченні початкової школи у селі Локітка Тадей навчається у середній школі, розташованій у райцентрі, в Тлумачі. Опановував шкільну науку й одночасно працював у господарстві, в колгоспі, щоб допомогти батькам… Відслужив у армії,  в Білоруському військовому окрузі…

Коли вчився у школі, мріяв стати артистом. Для цього хлопець мав усі дані: і бажання, і дикцію, і приємний оксамитовий голос… У школі Тадей брав участь у художній самодіяльності, вчителі пророкували йому велике театральне майбутнє. Але воно  було недосяжним, заслонялося багатьма чинниками, зокрема, матеріальними. Треба було шукати роботу. Все, що зміг знайти тоді вчорашній солдат, була посада  інспектора райфінвідділу в м. Тлумачі.   Але мрія не полишала юнака. А тут якраз нагодилася можливість піти навчатись у щойно організовану театральну студію при обласному драматичному театрі в м. Станіславі. Серед багатьох претендентів  пощастило лише трьом, зокрема і Тадею Олексійовичу. Не було меж його радості — нарешті він буде займатися улюбленою справою.

По закінченні навчання у  студії, Тадея залишають в обласному театрі, де він стає успішним артистом.

Театральне життя схоже  на циганське. Гастролі, гастролі, гастролі… Під час відпустки хлопець наважується скласти іспит до педагогічного інституту, обирає факультет  української філології. Після закінчення ВНЗ  влаштовується методистом у Косівську бібліотечну систему, оскільки для молодого вчителя місця у школі для викладання мови та літератури не знайшлося. Варто сказати, що перед цим Тадей поступив на заочне навчання у Чернівецьке культосвітнє училище.

У 1964-70-х роках Тадей Олексійович Яницький заочно навчався у Московському інституті іноземних мов.

У 1976 році з’являється місце вчителя української мови й літератури, етики. Тадей Олексійович і сьогодні, незважаючи на солідний  вік, вчить дітей рідної мови у Косівській гімназії. Працює дотепер, бо любить педагогічну  роботу, любить учнів, не мислить себе без них.

Тадей Олексійович не може бути байдужим до громадського життя міста, в якому живе. Його болить  те, що останніми роками в бібліотеках немає книжок для малечі, бракує уваги до проблем розвитку рідного слова, української історії…  Непокоять його питання засмічення міста і краю, недостатнього фінансування медичної галузі в районі, ліквідації міської лазні в м. Косові тощо. Одним словом, він переймається усім негативним у нашому житті і побуті. Його статті можна прочитати на сторінках газет, а виступи — почути на засіданнях ради та правління  райоб’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта», членом якої він є з самого початку. Тадей Олексійович ніколи не відмовляється виголосити  промову перед громадою біля  пам’ятників Тарасові Шевченку та Іванові Франку в Косові, чи на інших зібраннях та урочистих заходах. Його запрошують, бо знають наперед, що слово педагога буде влучне, містке, схвильоване.  Воно  здатне викликати емоції і сльози. Так було не раз, коли виголошував промову цей чоловік з витонченим, якимось оксамитовим, насиченим великою енергією, словом.

А ще пан Тадей — учасник славного народного чоловічого хору «Гомін» при райоб’єднанні ВУТ «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, з яким пробував  з концертами в багатьох селах, містах, районах і навіть області. Тадей Олексійович дуже шкодує, що хор сьогодні  не має фінансової підтримки з боку влади, а тому виступає вряди-годи…

Можна було б і далі розповідати  про доброчинність цієї людини, але сторінки газети не безрозмірні. Тому, підсумовуючи, скажу, що захоплений багатосторонністю зацікавлень, уподобань педагога з великої літери і мого товариша Тадея Олексійовича Яницького, бо інакше   не писав би про нього.

Ось такий він: артист і вчитель, вболівальник за справи громадські, шукач справедливості, просвітянин, керівник кращого в районі осередку «Просвіти», офіцер запасу, володар грамот і подяк районного і обласного рівнів,  Міносвіти України і, на кінець, посивіла дитина війни, ветеран праці. Ось такий він! А все це в нього від  батьків, про яких  говорить  із трепетом: від тата і матері.

Особливо ніжно розповідає Тадей Олексійович про найрідніших: «Я завжди згадую із сердечним поклоном свою  дорогу матусю за те, що виховала в мені велику любов і милосердя до всього сущого на землі… Жевріє і не затухає в моїй душі згадка-пам’ять про милу дружину Святославу Капій, з якою завжди спільно долали радість і горе на життєвій дорозі».

Богдан РАДИШ-МАРИНЮК.

0

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.