Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

ПОКРОВА п’ятдесятого…

Жовтень 16, 2012 | Коментувати | Переглядів: 1 183

Новела

Нема більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх.
(Йоан 15, 13).

Дзигкітливі кулі виривалися з тісного смертельного простору поміж осінніх соняхів вздовж трав’янистих меж. З гарячою люттю збивали пониклі голови сонцелюбів на грудкувату землю. Автоматні черги перегаркувалися з кулеметними. Спущена з червоного ланцюга смерть свинцювала все живе і бездиханне довкруж. Заскочені пізньосутінковою засідкою побіля хутора Вишневого молоді повстанці шпарко рятувалися від невблаганної костомахи. Надія була лишень на прудкі ноги і молодецьку долю. М’яка пругкість озимих під двома парами мелькітливих чобіт переходила в жорстку ямкуватість картоплищ. Мчали, мов у пеклі по грані.

Бігли… Стрибали… Ліворуч… Праворуч… Пластались напруженими тілами у неглибоких виямках. Намагалися стати невидимими. Як грудка чорнозему на ріллі…

Позаду. Мов жеребці до обробку, гарцювали енкаведисти…

Схоплювалися на рівні… Бігли.

Напористо-лайливі зловісні тіні не давали передиху. Повстанці розганяли їх полум’ям з двох стволів. П’яний запал замотеличених чужаків гасили сухими автоматними чергами. Стріляли прицільно. Щадили набої. Кулемет позаду розпачливо шмагонув густу, мов дьоготь, нічну небесну темінь і враз обірвав смертельне трататакання. Автомати ж ще лютіше гарчали в спину.
Підкова не мав звички показувати ворогові спину. Не в його характері… Проте сьогодні мусив. Мусив… Бо підла зрада… Здичавілий ворог… Вірні друзі… Друзі…

Погоння… Галалакання… Стрілянина… Смерть… За спиною.

Грудамаччя… Ями… Бадилля… Ковіньки… Під ногами.
«Вирватись… Відірватись… Вцілити… Встигнути… Друзі… Сповістити… Врятувати…». Все роїлося в голові.

У шалений вир думок нагло впірнув десь збоку окрик-стогін. «Це Соловейко!..» Поволік пораненого друга за купу картоплиння. Часу на бандажування рани не залишалося. Смерть невідступно перла напролом. Метнувся вбік. Зробив кілька відчайдушно-стрімких стрибків під рясним свинцевим градом. Про ноги не дбають, коли голова в петлі. Із-за рятівної межі страхонув нападників безкінечно довжелезною чергою. Настромлювалися грудьми на гострі тверді ковіньки, аж їм кості тріщали. Тим часом ящіркою поплазували до недалечкого горбка. Хутко спорудив за ним із власної шинелі опудало. Ще й «автомата» із соняшничини націлив на переслідувачів. А сам по-пластунськи знову за межу. Енкаведисти голодною скічнею обскочили беззахисно-розпластаного «повстанця». В п’яному ревищі тваринного захоплення жоден не угледів двох гранат. Що м’яко беркицьнулися в пухку землю біля самісіньких ніг. Два вибухи оглушили нічних «мисливців». Третій накрив побоїще пошматованою шинеллю…
Справу довершив безвідомий автомат…

Хлопці споглядали з-під старезної тополі поодинокі мерехтливі вогники в рідному селі. Північний колючий вітер сльозавив очі. Віщував зимову стужу і глибокі сніги. Підкова злегенька підтримував пораненого Соловейка.

Виснажені і зморені, друзі проте світилися тихою радістю. Встигли бо попередити підпільників про небезпеку. На світанку село обсядуть приведені нікчемним вислужником вороги. Вкотре наїзники зостануться в їхньому селі без людської здобичі.

Ніч повновладно вступала в свої права, густою темрявою налягала на вікна причепурених хат. Розбурхане храмовим святом село помалу втихало: вже ніщо, наче, не віщувало біди. Відданий під недремну опіку святої Матері Богородиці стражденний люд вкладався до сну.

Покрова п’ятдесятого відходила в історію.

Михайло Андрусяк, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка.

0

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.