Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Його кіномистецькі шедеври вічні, як і душа людини

Жовтень 8, 2012 | Коментувати | Переглядів: 2 292

25 вересня цього року у Косівській філії Коломийського національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Йосафата Кобринського відбулося відкриття престижної Міжнародної виставки, присвяченої життю і діяльності кінорежисера зі світовим ім’ям Сергія Параджанова.

Хто не побував на цьому заході, на якому неможливо не побувати, хай уявить собі дві невеликі музейні зали. На стінах – галерея світлин Юрія Мечітова із Грузії та Вінісіо Рохаса із Коста-Рики. На кожній із цих 40 світлин життєрадісний, з допитливим і добрим поглядом та розкішною бородою видатний вірменин Сергій Параджанов – творець одного з найкращих кінофільмів про Гуцульщину «Тіні забутих предків». Вірменин, якому судилось бути політв’язнем радянських спецтаборів за український націоналізм (1973–1977 роки). Якому посмертно, у тому ж 1990 році, в якому відійшов у вічність, було присвоєно звання лауреата Державної премії ім. Т.Г. Шевченка та в 1991 році звання народного артиста УРСР. Народився Сергій Йосипович Параджанов дев’ятого січня 1924 року.

В Україні він створив також інші фільми: «Наталія Ужвій», «Золоті руки», «Думка», «Перший хлопець», «Українська рапсодія», «Квітка на камені». Та світове визнання йому приніс саме фільм «Тіні забутих предків», знятий на Гуцульщині в 1963-1964 роках. На кінофестивалях, проведених у 21 країні, він був був удостоєний 39 міжнародних нагород та 28 призів, з яких 24 – гран-прі. У польському журналі «Екран» за 1966 рік було вміщено такий відгук: «Це один з найдивовижніших і найвитонченіших фільмів, які траплялося нам бачити протягом останніх років. Поетична повість на межі реальності й казки, дійсності й уяви, достовірності й фантазії… Уяві Параджанова, здається, немає меж. Червоні гілки дерев, геометрична композиція усередині корчми з нечисленним реквізитом на фоні білих стін, Палагна на коні під червоною парасолькою і з напіводягненими ногами, грубість похоронного ритуалу з обмиванням померлого тіла і сцена оргіастичних забав у фіналі… Параджанов відкриває у фольклорі, звичаях, обрядах самобутній культурний ритуал в рамках якого дійсність реагує на турботу і трагедію особи».

Вже 22 роки С. Параджанов у вічності. Ми не почуємо ніколи, як він на професійному рівні співає українські пісні, грає на арфі чи фортепіано, рвучко водить кінокамерою та малює ескізи, пише кіносценарії, докоряє українцям за те, що вони нація Шевченка та інших геніїв, мають таку велику неоціненну фольклорну спадщину і, в той же час, дозволяють недругам ходити по своїй голові.

Він, як акцентувала у своєму слові до учасників відкриття виставки заслужений працівник освіти України Аделя Григорук, дуже нагадує нам своїм бунтарським духом, неповторністю та зовнішністю українського поета-дисидента, лауреата Національної премії ім. Тараса Шевченка, уродженця Косівщини Тараса Мельничука.

І справді: навіть на світлинах С.Параджанов захоплює своєю неординарністю. На одній із них він зафіксований у старовинному гуцульському строї, на іншій – у темнім костюмі та чорнім сезоннім пальті наче злітає птахом у небо. Всі світлини не змалюєш словами, краще один раз побачити.

Поряд зі світлинами – колажі талановитих художниць Жені Асатрян із Єревану та Астхік Манукян із Харкова.

На подіумах – твори оздоблювально-вжиткового мистецтва Катерини Данник з Києва, Андрія Алавердяна з Дніпропетровська, Галини Кутащук з Верховинщини, Оксани Атаманюк і Тараса Ходана з Косівщини.

Ця виставка міжнародного рівня проводиться у Косові завдяки уродженці Єревану, а нині мешканці Києва, невисокій на зріст, але обдарованій Богом великими талантами і високою духовністю Олені Оганесян. Вона чи не єдина в цім білім світі людина, яка з такою непідкупною святістю і жертовністю від імені «Parajanov-ART» організовує виставки, проводить кіноклуби, зустрічі та інші творчі заходи, присвячені пам’яті Сергія Параджанова. Зриваючи руки важкими від експонатів саквояжами, їдучи автобусами і поїздами, витрачаючи скромну українську пенсію, Олена Михайлівна в кожнім куточку України популяризує творчість С.Параджанова. А заодно, і україно-вірменські взаємини, будучи на громадських засадах віце-президентом Вірменського товариства культурних зв’язків «AOKS». Ми, українці, повинні низько вклонитись гідній найвищої поваги вірменці за її відданість інтересам України: за всю історію Єреванського університету вона єдина захищала дипломну роботу українською мовою, на міжнародному рівні популяризує творчість обдарованих до науки, літератури та мистецтва юних і дорослих українців.

Приємно, що на відкритті виставки з нагоди 90-річчя від дня народження С. Параджанова було багато молоді: студенти-першокурсники відділу розпису училища Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва Львівської національної академії мистецтв, восьмикласники й одинадцятикласники Косівської ЗОШ № 2.

Перед учасниками цього врочистого зібрання, серед яких були викладачі мистецьких закладів Косова, учителі, представники літературних та мистецьких кіл, політичних і громадських організацій, виступили завідувач Косівської філії Коломийського національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Йосафата Кобринського Любов Ілюк, Олена Оганесян, заступник голови райдержадміністрації Ярослав Бринський, який подякував Олені Оганесян та працівникам музею за організацію, як він висловися, такої хвилюючої, незабутньої і необхідної виставки.

Василь ГЛІБЧУК
На світлинах: фрагменти з виставки, присвячені життю і творчості С. Параджанова

0

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.