Дивовижна знахідка

22 липня всі Березови облетіла радісна звістка — у Середньому Березові віднайшли дзвін, який закопали ще в часи Другої світової війни. Він пролежав у землі 70 років.

Історія середньоберезівських дзвонів дуже цікава і драматична. Великий дзвін наші предки вилили 1902 року в Калуші. Через 9 років  (1911) дзвіницю прикрасив середній дзвін. Коли з’явилися два малі дзвони — невідомо. Їх у селі називали «паровиками» (від слова «пара» (двійка). Розповідають, що ці дзвони для церкви Успіння Пресвятої Богородиці села Середнього Березова купили дві бідні дівчини, які пряли і продавали нитки на верети.

1932 року ці дзвони зайняли своє місце у красивій новозбудованій кам’яній дзвіниці, але послужити церкві і людям довелося недовго. Вже 1942 року німці на всій захопленій території почали забирати у громад дзвони, щоб переплавити на гармати. Тоді березівські ґазди вирішили їх сховати. Великий дзвін закопали всередині дзвіниці, середній — поряд з дзвіницею, а два малі – «паровики» Ігнатюк Микола, син Дмитра — Гаврилів (1911 — 1996), Ігнатюк Степан, син Дмитра — Кокошіків (1913 — 1945) та Ігнатюк Іван, син Миколи — Бащиків (1905 — 1956) перенесли на Петрунівку і закопали на подвір’ї у останнього.

Йшли роки. Двоє з чоловіків, які закопували дзвони, загинули: Степан — на фронті, на території Польщі, Іван втратив здоров’я у сибірських концтаборах і помер через два тижні після повернення з каторги, а Микола змушений був рятуватися від більшовиків і опинився в еміграції.

В кінці 1950-х років дзвони вирішили відкопати і встановити на попередні місця. Але вдалося віднайти тільки один з «паровиків». З того часу селом ширилися чутки про те, що дружина Івана та їхній старший син таємно вночі вивезли другий дзвін і продали десь за Дністер. Були навіть такі, що бачили, як вивозили дзвін…

Протягом багатьох років молодший син Івана, Тарас, неодноразово намагався розшукати дзвін і захистити честь родини, але пошуки не дали результатів.

І ось у липні цього року син покійного Тараса, Михайло, попросив березунів Миколу Скільського та Миколу Стріпачука йому допомогти. Радості не було меж, коли лопата наштовхнулася на щось металічне. Це був дзвін! «Паровик»!
Василь ІГНАТЮК,

с. Середній Березів.

Facebook коментарі
 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *