Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Гуцульська от кутюр

Липень 16, 2012 | Коментувати | Переглядів: 2 098

Англійці свого часу поділили людей на дві категорії: професіоналів і любителів. Не применшуючи творчих здібностей фахівців, вони надають перевагу так званим аматорам, бо пересвідчились – те, що роблять не з обов’язку, а для власного задоволення і від душі, завжди виходить краще.

Рік тому купка ентузіастів – жителів Косова, які безмежно люблять своє місто, Гуцульщину та Україну, народили і виносили ідею, розробили концепцію і формат унікального фестивалю «Лудинє». Не на виконання офіційних розпоряджень чи постанов, а просто так – для себе, для всіх нас.

Торік, на храмове свято Різдва Івана Хрестителя, вони провели на майдані Незалежності прекрасне дійство, головними героями якого стали гуцульські одяг і традиції.  Основу торішнього показу становила безцінна колекція родини Струтинських. Це подружжя, без сумніву, вже сьогодні увійшло в історію Гуцульщини. Пан Михайло (хай Бог дасть йому здоров’я, бо воно йому зараз дуже потрібне) та його вірна соратниця пані Романа все своє життя збирали український національний одяг, передовсім вишиванки, витратили на це чимало зусиль і коштів. Вони не сховали у темній коморі і не розпродали втридорога ці рукотворні шедеври-раритети, а подарували їх людям і в такий жертовний спосіб створили собі прижиттєвий пам’ятник у вигляді унікального міського музею.

Та повернімося до цьогорічного фестивалю. Його основним стрижнем, довкола якого розгорталось усе дійство, були гуцульські весільні одяг і обряди. На жаль, фольклорні видовища іноді скочуються до хуторянської провінційності і так званої шароварщини у найгіршому розумінні цього слова. Але косів’янам вдалося оминути ці небезпечні рифи. Та й хіба могло бути інакше, якщо до справи взялися небайдужі творчі люди, якщо приклалася до цього місцева мистецька еліта – викладачі Косівського інституту? Їхнє спільне, таке бажане і дороге дитя, виношене у великій любові, не могло народитись кволим і негарним. Косівське «Лудинє» взірця 2012-го року — це дуже стильне, дуже європейське, напрочуд життєрадісне та елегантне дійство. На такому почуваєш себе не бідним родичем великих держав, а гордим за свою країну і її талановитий народ громадянином.

Вироби народних умільців і митців, виставлені для оглядин і продажу, вражали розмаїттям, витонченістю, вишуканим смаком. Їх не соромно показувати у виставкових залах у будь-якій столиці світу — непідробне зацікавлення, захоплені вигуки цінувальників ужиткового мистецтва  гарантовані.

Українська вишивка, наш національний одяг, без перебільшення, — унікальне явище. «Лудинє-фест» це стовідсотково підтвердив. Аматори на сцені, багато глядачів прийшли на свято у традиційних вишиванках, у стилізованому під національний одязі, і ніхто не виглядав старомодно, по-сільському, кожному цей одяг личив, усіх прикрашав.

Святочне дійство проходило на одному диханні і було схоже на веселковий калейдоскоп – кожний номер несподіваний, неповторний, цікавий, феєричний. Організатори фестивалю сплели ошатний і напрочуд гармонійний вінок з минувшини і сьогодення. Молоді модельєри представили на суд вибагливого глядача колекції оригінального одягу з використанням національних мотивів. І вони не блякли перед розкішними старовинними строями, навпаки, цікаво вирізнялися на їхньому тлі, без зайвих слів підтверджували невмирущість і неперервність українських традицій. Навіть традиційна коломийка того дня лунала напрочуд сучасно, а якоїсь миті (коли несподівано замовк музичний супровід) вона навіть була схожа на своєрідний гуцульський… реп.

Для гостей фестивалю організатори та народні умільці підготували цікаві майстер-класи, на яких можна було побачити, як народжується той чи інший ужитковий виріб або іграшка, відтак самому ризикнути відтворити побачене.   Усіх розкутих і веселих навчали танцювати запальних гуцульських танців.

На сцені динамічно відбувався театралізований показ весільного одягу і обрядів різних куточків Гуцульщини, а ведучі цікаво розповідали про них, з витонченим гумором коментували.

Якби Косів був кораблем, то того недільного дня він точно затонув би, адже усі його жителі зібрались на одній фестивальній кормі – біля ресторанно-готельного комплексу «Водограй», на мальовничому березі древньої Рибниці, а саме місто, здавалось, вимерло – так порожньо у ньому було. Навіть нестерпна, майже екваторіальна, спека не могла зашкодити дійству.

Не переповідатиму весь сценарій цього насиченого і грандіозного, як для районного центру, дійства. Зазначу лише, що той, хто його не бачив, хто полінувався прийти, втратив дуже багато.

А мені того дня пригадалась мудра притча, яка проводить цікаві паралелі між українським сьогоденням і цим фестивалем. Вона ось про що. У лісі палає велетенська пожежа. Вогонь сягає верхівок дерев, безжально і методично нищить усе на своєму шляху. Звірі і птахи в паніці тікають. Тільки одна маленька синичка здійснює дивні «рейси» — летить до ріки, набирає у дзьобик водички, повертається до лісу, виливає на велетенську ватру дрібну крапельку, а тоді знову вертається до ріки, і так — без відпочинку. Звірі їй кажуть: «Що ти робиш, дурепо? Ти бачиш, як усе палає довкола. Хіба ти можеш одна загасити таку пожежу?». «Знаю, що не можу, — відповіла крихітна пташка. – Але я хоч щось роблю для цього».

Ініціатори і організатори «Лудинє-фесту» здались мені схожими на цю відважну і небайдужу пташку, яка не втікає від проблем, а щось робить корисного для рідного міста і своєї країни.

Україні сьогодні так бракує таких пташок!

Аліса МУДРИЦЬКА.
Фото автора.

0

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.