Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Святині приниженими не бувають

Червень 15, 2012 | Коментувати | Переглядів: 2 029

Саме стільки виповнюється цього річ нашій сільській святині.; яка носить ім’я Святителя Миколая.

Вік, досить поважний, бо ж скільки літургій у ній цих стінах відслужено, скільки молитовних благань до Господа висловлено, скільки сліз радості і печалі зронено під її високими склепіннями.
І якщо міряти звичайними людськими мірками , то лише два людських життя тривалістю у 80 літ проминули. І нинішні прихожани — внуки і правнуки тих поважних господарів, що спорудили церкву во славу Божу.

Звичайно , що перше 80-тиліття історії нашої святині закрите від нас завісою часу . Та попри всі життєві негаразди «глади і мори», воєнні лихоліття та різні розрухи вона вистояла. І отримували тут люди хрещення, брали шлюб, звідси їх просаджали за життєвий обрій.

Лунали церковні дзвони, скликаючи на службу Божу, щоб розділити спільну радість єднання з Христом.

І тільки 19 грудня 1961 року звичної престольної літургії на честь Святителя Миколая не відбулося. Тодішній священик Іван Олексюк був відсторонений від виконання своїх обов’язків. І церква була приречена на забуття і покривдження аж до 1989 року.

Пам’ятаючи слова, що святині приниженими не бувають, саме із думки, саме із слова почалось відновлення церкви Святого Миколая, яка відкрила свої двері на свято Благовіщення Пресвятої Богородиці 1989 року. Та до цього дня було чимало високих порогів у різних службових кабінетах.

Врешті решт настав той час, довгоочікуваний день, коли тодішній сільський голова Василь Палійчук відкрив церковні двері перед бригадиром будівельників Дмитром Никифорчиним .

— Що я побачив? — згадує ветеран війни і праці, — гору різного господарського мотлоху , плуги, борони , різне сміття. На стінах — цвіль і бруд, бо покрівля давно немилосердно застаріла і жоден дощ її не милував.

Почали із збору коштів на перекриття даху, на відновлення храму в цілому.

Василина Савківна Клим не один місяць збирала й облікувала гроші, які приносили односельці на оновлення церкви.

Перекриття церкви здійснила бригада будівельників , до якої увійшли брати Василь та Микола Ілюки, Петро Копчк, Іван Григорчук, Юрій Никифорчин.

Перерахувати усіх, хто пожертвував на онову церкви, мабуть, неможливо. Залишається вірити, що у Бога нічого не буде забуто і кожному воздається по його трудах праведних. Та окремо скажемо , що духовним наставником відновлювального процесу був отець Михайло Слободян, який турбувався і як постачальник, і як виконроб, а коли було необхідно й сам трудився разом з будівельниками. Від покрівлі і до паркету, художнього оформлення храму отець Михайло був разом з людьми. І ще 20 літ отець Михайло Слободян служив громаді вірою і правдою у відновленій церкві. Тепер цю нелегку місію несе його син Павло. Дяк Василь Михнюк разом з хористами допомагає донести до кожного, хто переступає церковний поріг, Світло Високих Істин. Трудиться у Божому винограднику чимало відданих людей. Та роботи вистачить кожному, у Божій оселі місця чимало!

Олена ГРИГОРАК,
журналіст.

 

— Оце яке добре та гарне яке, — щоб жити братам однокупно —
Пс 132 (133):1

Тільки факти

  • 1450 р. — перша письмова згадка про (невідомо відколи вже існуюче) село Здвижин.
  • 1565 р. — в Здвижині є «около триста душ і діють дві церкви».
  • 1596 р. — село офіційно переіменоване на Кобаки.
  • 1650 р. — вперше зведено храм Воздвиження на горі Сокілець замість древнього на Погорілім.
  • 1830 р. — Замість древньої церкви в Гашнові (назва невідома) зведено новий храм Св. Миколая трохи нижче колишньої.
  • 1848 р. — Церкву Возвиження на Сокільці розібрано і разом з безцінним, датованим ХV століттям, іконостасом та дзвіницею перевезено в село
    Зібранівку, куди за купленим полем переселилася частина кобаківчан.
  • 1848-1852 р. — збудовано і освячено нову дерев’яну церкву Воздвиження Ч. і Ж. Хреста Господнього на Сокільці.
  • 1852 р. — збудовано резиденцію біля церкви Св. Миколая.
  • 09.06.1961 р. — згорів храм Воздвиження на Сокільці.
  • 19.12.1961 р. — закрито церкву Св. Миколая.
  • 07.04.1989 р. — відновлено і відкрито Свято-Миколаївську УАПЦ.
  • 1996 р. — Розпочато будівництво і відновлено богослужіння на місці
    Віоздвиженської УАПЦ.
  • 10.12.2006 р. — урочисто відкрито і освячено храм Воздвиження Ч. і Ж. Хреста Господнього на Сокільці.

Впродовж усіх років (до 1961 р.) церква на Сокільці була «материнською», в ній велася вся документація, реєструвалися народження, шлюби, смерті, церква в Гашнові була «дочірньою». У головній служив настоятель, у «дочірній» — сотрудник. Служба при наявності сотрудника проводилась щонеділі і щосвята, при відсутності сотрудника — почергово.

На сьогоднішній день в селі зареєстровані церкви: ДЕЦ «Здвижин», громада УГКЦ, громада УПЦМП і дві громади УАПЦ.

Стали священиками і проживають у селі чотири випускники Кобаківської ЗОШ І-ІП ступенів. Один з них є настоятелем УГКЦ села Космач, один полки що парафії не має.

Вказані у тексті дати і факти взяті з наступних джерел: Грицеві зошити, Здвиженський храм, Прут-Принт, Снятин, 2008, ст. 98-118, 277, 341.
Шематизм всего клира греко-католицкой Епархии Станиславовской на р 6 Божій 1910, Станиславов, р?чник ХХV, 1910, ст. 121-122
Актові записи в книзі хрещень за 1878-1946 р.

Оце яке добре та гарне

Яке, — щоб жити братам однокупно
Пс 132:1

Єднаймося!

Час — найкращий лікар і найбільший злодій, бо безжально забирає з пам’яті поколінь обличчя, зустрічі, події, дати…

Ніхто тепер уже не знає, хто були ті майстри — умільці, що без жодного цвяха зводили величні будови і увінчували хрестами їх куполи в селі, що ще міцно тримало в пам’яті предківське ім’я — Здвижин.

Нікому пригадати, котрі малярі-греки оздоблювали їх фресками і створили безцінні іконостаси, котрі священики відправляли в них перші Святі Літургії. Все це за таємничою завісою часу. Але які би не відбувалися події уже в атеїстичних «червоних Кобаках» — навіть вони не роз’єднували громаду села і відновлення церкви Св. Миколая дружно вело все село.

160-річчя храму (чи храмів ?) також святкували всім селом.

Церкву сповняла благодать Божа. Здавалося, що виголошене устами п’яти священиків «Іспола еті деспота» на честь присутнього Владики, а потім «Аксіос», піднявшись в силі і красі до вершечка старовинного купола, зримо неслося в небо, а Небо посилало майже 200-літньому храму своє благословення. Кобаківчани обох парафій заповнили храм. Їх душі також в єдиному духовному піднесенні сповнялись глибоким відчуттям єднання в Божій благодаті.

І боляче було думати, що та сила, яка мала би об’єднати братів і сестер во Христі в єдину християнську родину, в єдину громаду вірних, роз’єднала село на дві парафії, які тільки зрідка у дуже великі свята приходять одні до одних.

Ще якось об’єднують село світські свята, зокрема свято Дня села, яке 20 років проводилось 27 вересня на честь древнього Здвижина. Бо це щороку нагадувало громаді, приниженій ще 1596 року назвою Кобаки, що походить від тюркського — кабак, завдяки тому, що при центральній дорозі в селі було кілька корчем, що всі ми родом з гордого Здвижина, котрий трьом нищівним татарським навалам не здався, три рази з попелу поставав, шість храмів і дві солідні резиденції звів, з молитвою день починав, і, не вибираючи, чи в горішнім чи в долішнім храмі свічечку Богу за себе, за родину, за громаду ставив.

Невже отак і далі жити будемо: на дві парафії (майже двома окремими селами), на дві церкви одної конфесії (напівпорожні по святах і неділях) на два цвинтарі (вже до краю переповнені), на дві громади з двома настоятелями, з яких один у селі живе, на школу, актив, владу опирається, а інший по потребі на дві години з сусіднього, рідного йому, доїжджає, — поділеними в одному селі.

Дав би то Бог, щоб було знову так, як колись, щоби знайшлися мудрі люди і в громаді, і у владі світській та церковній — місцевій і вищій — і мудро прийняли рішення про те, щоб село було єдиним; одна громада, одна спільна думка, один одностайний добрий намір, один душпастир- настоятель і його помічник, котрі щоденно дбали би про духовне зростання ще «літеплого» у вірі мого такого непростого рідного села.

М. РАВШЕР,
краєзнавець, здвижинка і кобаківчанка.

0

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.