Підготовка до Великодніх свят на Гуцульщині, зокрема в Космачі, розпочинається від середопістя. Акурат в цей час беруться гуцули за писання писанок. Першою зачинають писати писанку «безконечник», пояснюючи це тим, щоби так тримався рід хати, як безконечник яйця, бо віддавна ведеться на Гуцульщині, що на Великодні свята збирається до хати весь рід з ближніх і дальніх теренів. У Космачі писанню писанок надають особливого значення, на що звернули увагу дослідники писанкарства Володимир Шухевич, Одарка Онищук, Олександра Цегельська, Зенон Елиїв, Олександр Соломченко… Львівська дослідниця української писанки пані Віра Манько, на жаль, оминає космацькі писанки, даючи їм загальну назву гуцульські.

Опісля пишуть писанки з такими символами: як «сорок клинців», «церковці», «хрестата», «монастирі», які приберігають писанкарі для себе аби їх освятити на Великдень, а вже згодом виводять на яйцях інші писанкові символи і ці писанки готують гуцули «на продаж», а за отримані за них гроші купують всяку «скором», насамперед, намагаються придбати смачненької ковбаски, буженини, і, звісно, прикрашений паленою різьбою пасківець, який є невід`ємним атрибутом Великодня в Космачі.

У пасковик накладають гуцули на спід паску, нарізану кавалками, або кладуть невелику перепічку, довкола її оперізують ковбаскою, а всередину накладають куски сира, вареної або вудженої солонини, вареного або вудженого м`яса, і, звичайно, варені яйця та писанки. В маленький пугарчик набирає газдиня світлів (варені бурячки із тертим хренем) і вміщує його в пасківці. Полюбляють гуцулки святити і почищені корінці хреню та стебельця зеленого часнику або окремі зубочки часнику.

Обов`язково в Космачі брали, а старші газдині і зараз беруть, топки солі, звареної з космацьких соляних джерел і сформованої в спеціальних більших пугачиках. Зрештою, топки солі зображено і на гербі Космача. Пасківці виготовляють у Космачі майстри із смерекової гінтини, чергуючи її із сливовою гінтиною, яка дає темний колір. Обручі для пасківця роблять ясенові, а ручку – із верби. Коли виріб уже готовий, то прикрашають його різними символами, здебільшого солярними знаками, які випікають за допомогою спеціальних металевих писаків, розжарених у вогні.

Якщо в родині протягом року хтось помер, то за нього «за простибі» дають гуцули в Космачі один такий прибраний пасківець або кошик і кажуть: «Полагночко! Най цисе Бог приймає за Сеньчину душу!». Тоді та людина що бере, мовить: «Простибі! Най Бог приймає і даст Сеньці царство небесне, а вам, Настунько, дай Боже здоров`ї!». Такий кошик або пасківець дає мати дочці або синові, які впродовж року вийшли заміж чи одружилися і пішли жити набік (до батьків князя чи княгині).

Випікання паски вимагає особливої майстерності і терпіння. Треба вміти натопити піч, дати до міри в тісто цукру, сметани, масла, яєць, вдало розчинити паску. При цьому космацькі гуцулки мають багато секретів і кожна намагається аби в неї вийшла паска найкраща. Коли готується паска до випікання, ніхто в хату не повинен заходити. У цей час здійснюють молодиці різні ворожіння. Наприклад, коли вигорне господиня грань з печі, то кидає в піч пучками кукурудзяного борошна і каже: «Не муку палю, а всі нетлі на світі, аби вони не множилися в моїй гражді ні взимі, ні вліті…». Або бере з клочі (лляного прядива) мотуз і зав`язує ним ножиці, промовляючи: «Не ножиці зав`єзую, а руки мому чоловікови, аби він не мав моци мене руками збиткувати, так як ці ножиці тепер не мают моци нічо урубати…». Такі ножиці кладе в хаті під джергу (ліжник) на пріч, де вони сплять і там ці ножиці мають перебути усі Великодні свята.

Всадивши в піч паску, робить газдиня лопатою різні хрести на комині, дверях, стелі, а газда тим часом стріляє перед хати з пістоля, що означає, що в цій гражді печеться паска і ніхто не має до хати заходити, бо якби відчинив двері і в хату зайшло холодне повітря, то паска би могла потріскати, що віщує смерть газді або газдині чи комусь із їхніх дітей. Треба зауважити, що коли пече молодиця паску, то має взяти з кожної паски по кавальчикові тіста і з того тіста спекти калачик, який дають горяни маржині їсти на Юрія. До цього тіста додає жінка трохи червоточини з вулика або й мертві бджоли, порохні з мурашника і все це разом вимішуючи, говорить: «Абис була, маржинко, увечір і в днинку така старлива та плідна, така легка, як бджола і морощок. Як бджола та морощок сидє при купі і вертаютси, хоть би куди пішли і одна другу не лишит, а вертає в улий ци моращинец, так аби моя маржинка цілий рік вертала в свою кошару і аби си плодила, як си плоді бджоли і морошки…».

Перед Великоднем гуцули особливо ретельно доглядають за своїм обійстям: чистять в стайнях, замітають подвір`я, білять в хатах, старають собі нову ношу або оновлюють стару, купуючи в Космачі на ярмарку постоли з нісками і постоли капсльовані, запаски і сорочки, гачі і портки, кресані і капелюхи, кептарі, сардаки, кожухи, згарди і силянки, ґердани і череси, дзьобеньки і табівки, попружки і хустки аби виглядати на Великдень святково і урочисто. Не забувають космачани і про свій спільний дім – рідну церкву, до якої на Великдень прагнуть купити також яку обнову: або пару рушників, або килими чи ліжники, або, ще взимку замовити, нові хоругви чи хрести аби їх пожертвувати на храм.

Перед Великодніми святами гуцули цілими родинами ідуть до церкви і сповідаються аби очиститися від гріхів. Намагаються ні з ким не сваритися, бути люб`язними в спілкуванні з іншими. Суворо дотримуються посту, уникають будь-яких забав і музики, співають хіба що церковних пісень або похоронних на похоронах.

У великодню п’ятницю гуцули йдуть гуртами до церкви, постять, окремі – їдять уже аж на Великдень. У цей день не можна виконувати ніякої роботи, навіть хліб нарізають горяни в четвер.

До церкви газди поважного віку збираються в суботу ввечері і там ночують, бо кажуть, що годиться переночувати в храмі у великодню ніч. Тоді їх оминатимуть всякі слабості. А вже вдосвіта до космацьких храмів вирушає всенький люд. Хто живе на віддалених присілках, то ставить приготовлені бесаги з паскою та іншим на коня, сам сідає зверху і їде до церкви. Багатші газди їдуть машинами цілими родинами. Треба зауважити, що бесаги здебільшого несуть чоловіки, а жінки – пасківці чи кобілки. Біля церкви довкола формують два великі кола, в які стають родами. Наприклад, в одному місці стоїть рід Марійчукових. Біля них – рід Будзюкових, далі – рід Ребеджіних, ще далі – рід Ганджілюкових. І так з діда-прадіда.

Гуцули вбираються у свою традиційну ношу і тоді те чи інше село розцвітає барвистим вбранням. Зараз до Космача приїжджає багато туристів з різних теренів українських земель і зарубіжних держав, які бажають зобачити цю красу та посмакувати великодніми стравами. Василь Образ відзняв двосерійний фільм «Великдень у Космачі», який не має аналогів в Україні. Щороку в Космачі проводять і міжнародні етнографічні фестивалі «Великдень у Космачі» та Міжнародні з`їзди писанкарів, на які з`їжджаються народні майстри та фольклорні колективи і науковці з усіх областей України та Польщі, Італії, Великобританії, Франції, Канади, Словаччини, Росії, Румунії, США, Нідерландів…

Дмитро ПОЖОДЖУК,
Космацький сільський голова.

Світлини Юрія Білака (Париж), Антона Мамая (Київ), Володимира Дубаса (Львів).

Facebook коментарі
 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *