Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Стежками нескорених

Березень 2, 2012 | Коментувати | Переглядів: 1 344

Хто вмів справедливо карати,
Той дивився смерті в лице!
Олег Ольжич.

День Злуки та Свободи став для нижньоберезівських учасників Української Національної Скаутської Організації «Пласт» знаковим. 22 січня вони провели акцію, приурочену вшануванню пам’яті славного односельця, легендарного керівника СП ОУН, таємничого генерала контррозвідки ОУН(б) Миколи Арсенича. У підпіллі його знали під псевдами «Арсен», «Березовський», «Дем’ян», «Григір», «Максим», «Михайло».

Його тіло 65 літ лежить далеко від рідної хати… А знайомство зі світом починалося з клекоту лелеки в кострубатому гнізді, голосного кукання зозулі в Няджині, з рипу коліс і ритмічного хилітання воза. А ще – з мелодійної маминої пісні, яку не встигла доспівати своєму синові – любому Николці, що через десятки років стане Героєм України.

За сімома замками було сховано правду про людину-легенду. І лише з виходом у світ у 2010 році книги двох молодих київських авторів Олександра Іщука та Валерія Огородніка «Генерал Микола Арсенич: життя та діяльність шефа СБ ОУН» відкрилася завіса таємничості. Книга стала детонатором для тих, хто цікавився історією УПА, чиї уми і серця полонила думка про долю України та її нескорених синів.

Резонансною була ця подія і для нижньоберезівчан. У селі, яке дало світові Миколу Арсенича, було проведено вечір пам’яті славного шефа Служби Безпеки ОУН. Дійство розпочали пластуни. Юнаки і юначки чи не вперше так багато почули про свого славного земляка.

Михайло Андрусяк у передмові до книжки О.Іщука та В.Огородніка написав: «Юрист за фахом. Він був надзвичайно працьовитим, досконало володів кількома мовами, мав ерудицію та логічне мислення вченого й миттєву реакцію. Помножені на вроджену скромність, крицевий дух і глибокий патріотизм, ці якості робили референта підпільної СБ людиною-легендою».

Фатального дня, 23 січня 1947 року, в заблокованому чекістами підземному сховку, в лісі біля Жуків Бережанського району на Тернопіллі, вірний син України Микола Арсенич у свої неповні 37 років героїчно загинув…

Невелике село на Тернопільщині, майже таке, як рідний Березів, довгий час переховувало в густому пралісі генерала контррозвідки.

Хто ховається за псевдами «Михайло», «Дем’ян», «Григір» та іншими, люди не відали. Син зв’язкової «Колючої» Євген розповідав пластунам, що мама до кінця не знала, носячи упівські «штафети», який великий чин криється в їхньому лісі… Торік, 27 вересня, у Жукові встановили пам’ятний хрест на місці загибелі М.Арсенича, відзначаючи 100-річчя з дня його народження. На вшанування його пам’яті запросили і делегацію з Нижнього Березова.

Цьогорічна поїздка нижньоберезівських пластунів на Тернопілля, приурочена 65-річчю з дня загибелі друга «Михайла», сколихнула жуківську прогресивну громадськість. Тепла зустріч залишиться і в спогадах юних патріотів. Вони знову мріють відвідати те святе місце, яке наповнює душу гордістю за свій народ.

Зважаючи на те, як шанують у Жукові пам’ять про вірного сина України, славного земляка Миколу Арсенича, розумієш, що провідники нації, її герої живуть і після фізичної смерті. Живуть не лише у своїх чинах, а й у пам’яті нащадків і стають безсмертними…

Оксана АРСЕНИЧ-ВЛАШИНЕЦЬ,
пластунка-прихильниця.

0

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.