Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Життєдайне тепло родинних контактів

Січень 19, 2012 | Коментувати | Переглядів: 1 364

В основі  емоційних контактів у сім’ї перебуває механізм зараження, тобто передачі  емоційних переживань від однієї особи до іншої або від групи осіб до індивіда і, навпаки.

Розрізняють два типи зараження. В першому випадку йдеться про емоційні реакції (страх, гнів, радість), які спочатку проймають одну людину, а потім – кількох, групу. І чим більша група, тим більше підсилюються емоції (ефект групи). Це пояснює той факт, що чим більше дітей у сім’ї, тим більше радощів, тим виразніші емоційні реакції.

Емоційне зараження другого типу більш специфічне. У цьому випадку емоції оволодівають нами, хоч сама  ситуація нас начебто не зачіпає. Ми можемо сміятися тому, що  навколо нас сміються, але за умови, що ми  ототожнюємо себе з цими людьми. Можемо пройнятися гнівом, коли гнівається хтось поруч. Маленькі діти ще не відділяють себе від батьків, тому гнів або приязнь батьків до когось безпосередньо передаються малюкам, які заражаються цими емоціями. Чим молодші за віком діти, тим легше вони піддаються негативним емоціям.

Емоційна реакція – сміх чи сльози – може зробити більше, ніж словесні умовляння. Дитина швидко помічає, що її  емоційні реакції мають неабиякий  вплив на  оточуючих  і, наприклад,  каже матері: «Я буду плакати доти, поки ти мені не даси морозива». І починає плакати, тупати ногами, качатися на підлозі. Мати не може бачити дитячі сльози, їй боляче і гірко, вона намагається позбутися  таких емоційних реакцій і виконує вимоги сина чи дочки.

Завдання батьків – не дати закріпитися таким емоційним проявам. Дорослим варто виявляти максимум уміння, винахідливості, щоб вчасно перевести  негативні емоції у позитивні.

Дорослі з власного досвіду, знаючи силу та слабкість деяких емоційних переживань, повинні застерігати  від них дитину. Водночас це не значить, що батькам  потрібно постійно оберігати дітей від негативних емоцій, ростити їх  у світлі лише рожевих  кольорів.

Замислімся хвилинку над тим, як ми, дорослі,  вникаємо у справи своїх дітей:  похапцем, ненароком, або ж не втручаємося зовсім, чи час від часу спілкуємось з метою дізнатись як вони себе почувають.

Дитина не може чекати,бо вона росте щодня, й завтра вже буде іншою, ніж сьогодні, тому будь-який недогляд надолужити  важко, а то й взагалі неможливо. Любити дитину не означає доглядати, голубити – її треба розвивати, виховувати, ростити людиною.

Підготувала Мирослава ТРИЩУК-ПРОКОП’ЮК,
вихователь ДНЗ «Калинка», смт. Кути.

0

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.