Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Гуцульській школі – 20 років!

Грудень 20, 2011 | Коментувати | Переглядів: 2 563

Багатства культурно-мистецької та історичної спадщини Гуцульщини, неповторність та унікальність її природи і людей є  безсумнівними. Ми з повним правом можемо пишатися ними перед усім світом. Але не лише пишатися, а й досліджувати, збирати, зберігати, вивчати, починаючи з-за шкільної парти.

24 листопада в Яворівській школі відбулися урочистості з нагоди 20-ліття започаткування гуцульщинознавства в шкільництві та обласний науково-методичний семінар «Регіональний етнографічний компонент у системі навчально-виховного процесу загальноосвітніх навчальних закладів на прикладі гуцульщинознавства».

Відкрив урочисте зібрання директор школи П.В.Лосюк – член-кореспондент НАПН України, кандидат педагогічних наук, народний учитель України.

Учасників святкових заходів  привітав фольклорний колектив «Молода гуцулія» під керівництвом Наталії Петрич.

Начальник відділу освіти РДА Володимир Козьменчук і Петро Лосюк вручили нагороди подвижникам гуцульщинознавчого руху, які з 1991-го року брали активну участь у діяльності Гуцульської освітянської ради, розбудові гуцульської школи як регіональної української національної. Пам’ятні медалі та грамоти отримали як ті, що стояли біля витоків цієї важливої національно-патріотичної справи, так і молодші колеги, які з розумінням та ентузіазмом примкнули до їх лав.

Із теплими словами до присутніх звернулися Ярослав Матійчак, Дмитро Никифоряк, Мирослав Габорак, Володимир Совіздранюк. Вони щиро здоровили однодумців з 20-річним ювілеєм, торкнулися історії створення Гуцульської освітянської ради, Концепції гуцульської школи, згадали тих, хто був безпосередньо причетний до цього унікального проекту. А він-бо й справді унікальний! По-перше, тому, що його втіленням опікувалися люди не стільки за своїми посадовими обов’язками, як за покликом душі. По-друге, проект об’єднав освітян Галицької, Буковинської, Закарпатської Гуцульщини, а це – 8 районів  різного адміністративного підпорядкування! І по-третє, координувала  роботу Гуцульської школи не державна структура, а громадський орган – Гуцульська освітянська рада, яку беззмінно ось уже 20 років очолює її невтомний голова Петро Лосюк. Петро Васильович може слугувати яскравим прикладом інтелектуальної цілеспрямованості та виняткової – як для нас, українців, що, на жаль, не відзначаються наполегливістю доводити до кінця обрану справу, —  послідовності й  напористості. Згадаймо: скільки яскравих ідей і пропозицій лунало на всю Україну! І всі вони непомітно зів’яли, навіть не розвинувшись. А чому? Не вистачило в їх ініціаторів сил або захопилися чимось іншим. А найчастіше –бракувало фінансування. І здалися,  капітулювали, викинувши білий прапор.

Гуцульська школа не здалася. Більше того, активно запрацювала усупереч скептикам, яких було та й є чимало. Газета «Гуцульський край» 30 вересня ц.р. у випуску, присвяченому Дню працівників освіти,  писала про навчально-методичне забезпечення, програми, журнал «Гуцульська школа», газету «Освітянський вісник», книжкову серію «Бібліотека гуцульської школи», що стали, за словами Василя Курищука, «міцним підмурівком» нової освітньої моделі.  А створювали ці видання, як жартує Петро Лосюк, «під смерекою», без жодної копійки державних грошей, виключно завдяки ентузіазму не байдужих до важливої справи науковців та педагогів-новаторів. Серед них в першу чергу хочеться згадати незабутнього Ігоря Пелипейка, а разом з ним і Ярослава Матійчака, Василя Курищука, Никанора Крета, Володимира Козьменчука, Оксану Ткачук, Василя Петричука, Василя Корпанюка, Миколу Близнюка — з Косівського, Петра Гнилицю, Івана Зеленчука – з Верховинського,  Івана Будзака – з Надвірнянського, Івана Терлецького — з Коломийського, Дмитра Никифоряка, Наталію Черкач – з Вижницького, Олексія Чепеля, Володимира Гребенщикова – з Путильського, Юрія Беркелу, Богдана Григірчака, Миколу Ткача – з Рахівського районів, Михайла Сміха – з Яремчі. Неможливо обійти увагою і видавців Володимира Карого зі Снятина та Михайла Павлюка з Косова, художників Антона Григорука та Ольгу Яремчук, чиїми стараннями оформлені й видані підручники, посібники, довідники для гуцульської школи. І це, звичайно, далеко не повний перелік.

Ця робота, як говорить перший заступник начальника головного управління освіти і науки Івано-Франківської ОДА Іван Будзак, була вкрай важливою, бо допомагала впроваджувати у навчальні заклади області національну ідею.

«Особливим феноменом на освітянській карті нашої держави» назвав гуцульську школу Мирослав Габорак, голова  Івано-Франківського обкому профспілки працівників освіти і науки України. Ідея школи перетворилася на могутній струмінь нових педагогічних підходів до організації і змісту навчально-виховного процесу.

Професор Микола Лесюк назвав гуцульську школу «грандіозним проектом», домінантною ознакою її є патріотичне виховання молоді, плекання у ній любові до рідної землі – своєї малої батьківщини.

Учасники святкувань відзначили високий потенціал заходів, проведених Гуцульською освітянською радою, науково-дослідною лабораторією «Гуцульська етнопедагогіка і гуцульщинознавство» НАПН України спільно з відділами освіти гірських районів  Галичини, Буковини, Закарпаття. За 20 років лише основних – конференцій, семінарів, нарад, зльотів – 42! А ще ж були робочі зустрічі, засідання, круглі столи… Через них червоною ниткою проходило питання форм і методів упровадження гуцульщинознавства в освітній простір регіону.

Як вивчення Гуцульщини «вписалося» у зміст шкільних предметів, як гуцульщинознавство вивчають окремою дисципліною, учасники святкування та науково-методичного семінару дістали змогу побачити на виставці, яку 16 навчальних закладів Косівського району представили їх увазі, на відкритих уроках у  2, 3, 4, 6 класах, на годині класного керівника в 7 класі (учителі Яворівської ЗОШ —  Василина Корпанюк, Тетяна Кікоть, Марія Рибенчук, Мирослава Камінська, Марія Рибчук).

Презентація досвіду шкіл Косівського району з вивчення гуцульщинознавства, методика роботи вчителів, доповідь методиста методкабінету Оксани Ткачук на круглому столі викликали жваве обговорення й високу оцінку учасників семінару,  керівників цього напрямку роботи Івано-Франківського інституту післядипломної педагогічної освіти Оксани Габорак і Марії Федунь, ректора ОІППО Романа Зуб`яка, заступника директора НПП «Гуцульщина» Юрія Стефурака, ректора Косівського інституту ПДМ ЛНАМ Святослава Мартинюка, декана факультету управління Івано-Франківського НТУ нафти і газу Дмитра Дзвінчука та ін..

Природно, що з багатьох уст лунало запитання: а чому ж нема покутської, бойківської, опільської шкіл? Адже ж і в цих етнографічних регіонах є що вивчати, є чим захопити шкільну молодь і вчительську спільноту. Відповідь тут проста: якщо знайдуться такі особистості, як Петро Лосюк, що захочуть очолити подібну справу, такі ентузіасти, як ті, імена яких названо у цій статті, то чому б не бути, скажімо, бойківській школі?..

Віримо, що так станеться, адже приклад – яскравий! – гуцульської школи уже є, і йому – 20 років!

Для цього й живімо.

Аделя Григорук,
старший науковий співробітник науково-дослідної лабораторії «Гуцульська етнопедагогіка і гуцульщинознавство» Національної академії педагогічних наук України.

Світлини Богдана ШТУНДЕРА

0

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.