Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

22 листопада – День свободи

Грудень 5, 2011 | Коментувати | Переглядів: 1 974

Стихії не оминути

В історії, на жаль, склалося так, що українцям не раз судилося підніматися з колін, відстоювати власну державу, бути сильнішими за інших волею і духом, і через численні роки боротьби таки віднайти в календарі дату – 22 листопада, і цей день назвати Днем свободи. Це свято приурочили подіям, які відбувалися на столичному майдані Незалежності 2004 року, а 2005-го Указом Президента його проголошено офіційним Днем свободи в Україні. Він щороку нагадує українцям про революційні події помаранчевої доби, які не лише стали виявом людської демократії, свободи думки, слова і вибору, а й визначним історичним минулим.

Вшанувати День свободи зібралися і громадські активісти Косівщини. Зустріч організували у світлиці Центральної районної бібліотеки. Розпочав урочисті збори заступник голови райдержадміністрації Володимир Совіздранюк. Він, як представник районної влади, звернувся до присутніх з проханням шанувати те, що минуло і цінувати те, що сьогодні маємо. Адже життя не вічне, а вічністю стає те, що ми лишаємо після себе. «На жаль, наша розгалуженість у поглядах і суперечливість у діях сьогодні свідчать про те, що ми ще не та згуртована нація, якою прагнемо бути, — звернувся до присутніх Володимир Ярославович. – Про це свідчить навіть таке непомітне відзначення цього дня і в нашому районі, і в усій державі.

Прикро з того, що ми сьогодні не можемо стовідсотково виправдати очікування громади, хоча й маємо багато спільних ідей, бо не хочемо об’єднати ні свої знання, ні сили, ні зусилля, ні можливості. Про це засвідчує наша багатопартійність».  І з цим погодився чи не кожний, хто сидів за круглим столом і брав участь в обговоренні. Та найбільше присутніх обурили події, які сталися у столиці. Розмову вели про металеву огорожу, яку за наказом київської міської влади спорудили у центральній частині міста, щоб буцімто охороняти новорічну ялинку, яку щойно почали встановлювати.

Саме цим пояснювали урядовці міста відмову влаштовувати мітинги в честь Дня свободи на найголовнішому майдані країни, з якого все колись і почалося, який у 2004 році зумів об’єднати українців з усієї України в одне ціле. Частинкою цього цілого було чимало і косівчан. Серед них: Дмитро Томич, Ігор Мартинюк, Іван Гнідан, Василь Глібчук, Михайло Мельничук, Дмитро Бойчук та інші. Тоді вони не керувалися тим, до якої партії належать: чи до КУНу, чи НРУ та інших. Їх єднала думка про те, що за свободу потрібно боротися і робити це з гідністю. Саме тому у вівторок, 22 листопада, вони прийшли до світлиці ЦРБ, щоб вшанувати цей день спогадами, проаналізувати зміни, які відбулися протягом 7 років після Помаранчевої революції, і дійти спільного висновку – чим усе закінчилося і що чекає попереду. А на запитання: чи підніметься ще так Майдан, чи захоче об’єднати українців під одним гаслом – відповідей і припущень було багато, та, на їхню думку, показати це може лише майбутнє.

Кусочок того часу, а це – гілочка помаранчевої ялинки і клаптик помаранчевої стрічки, принесла із собою, як живу згадку, голова районного осередку Союзу українок Анна Богдан.  Пригадала Анна Семенівна як разом із союзянками збирали теплий одяг і взуття, а на прохання знайомих з Києва везли туди лікарські рослини, мед, бо багато людей захворіло згадувала, як їх зустрічали в столиці. Тож з упевненістю вважає, що той час був чимось незвичайним в історії людства, бо події семирічної давності визнав увесь світ, але, на жаль, про це сьогодні мало згадують українці, особливо ті, які намагаються руйнувати історію.

Революція – як стихія, швидко  відбулася й ще швидше закінчилася, залишивши по собі багато як позитивних, так і негативних наслідків. Позитивним, мабуть, є те, що якби не помаранчеві події 2004-го року, українці ніколи б не дізналися про те, яку міць і силу вони мають у руках, возз’єднавшись, і що не влада є головною складовою держави, а передовсім – народ, який вправі сам керувати своїм життям і обирати собі керманичів. А негатив сам по собі відобразився у безкінечних політичних сутичках, суперечках  і непорозуміннях, які точаться між можновладцями й донині, а найгірше, певно, те, що після всього люди найбільше відчули зневіру та розчарування. Тож що буде далі – ніхто не знає, навіть учасники круглого столу, але вірять, що українці ще неодмінно себе покажуть, а станеться це тоді, коли свідомість кожного до свободи пробудиться вдруге, а це, гадають, вже не за горами.

Мирослава ДОЛИНЧУК.

0

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.