Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Онуки — найбільша втіха

Жовтень 24, 2011 | Коментувати | Переглядів: 1 361

У Соколівці минулого тижня відзначив  своє століття Петро Воронович. З цієї нагоди ювіляра вітала не лише його родина, але й представники влади — сільської і районної.

Петро Іванович дуже добре спілкувався з гостями, з вдячністю прийняв вітального листа від Президента України, найкращі побажання і квіти, які вручили йому перший заступник голови райдержадміністрації Іван Грималюк і начальник управління праці та соціального захисту РДА Володимир Мамчук. Прийшли привітати поважного односельчанина сільський голова с. Соколівки  Василь Стефурак, секретар сільради Галина Шатрук і депутат сільської ради від кутка Зелена вулиця  Петро Бойчук.

Як на свій поважний ювіляр має добрий слух і прекрасну пам’ять. Тому дуже цікаво розповідає про своє життя. А воно проходило за польської влади, радянської системи і продовжується за доби такої очікуваної вільної і незалежної України. Через свій поганий зір телевізор не дивиться, зате радіоприймач є його улюбленим інформатором. З різних передач  дізнається про світові новини і про те, що відбувається  у рідній державі, слухає з цікавістю сесії Верховної Ради.

Петро Воронович  два роки був у польській армії. Служив у полку уланів (кавалерія), в який був призваний 1932 року. Рік служби минув у Станіславі, а ще рік – у Варшаві. Столітній чоловік (дай Боже йому здоров’я) добре пам’ятає прізвища директора Верховинського лісокомбінату, який приймав його на роботу  і того керівника, який проводжав його на пенсію. Отак на одному підприємстві Петро Іванович і працював увесь свій трудовий вік майстром-будівельником. За весь той період звів  не одну будову на Верховинщині. Час тоді був повоєнний, тому й будували все – гуртожитки, робітничі їдальні, магазини у Ворохті, Буркуті.

Найбільше збудували таких об’єктів у Зеленому. Тоді працювати було нелегко, бо не мали сучасних  деревообробних технологій, підіймальної техніки.  Основними інструментами були пила і сокира та міцні руки і дужі плечі теслярів. За добру і сумлінну працю П.І.Воронович  нагороджений медалями, має чимало грамот, найважливіша відзнака – орден «Знак пошани». На Косівщині теж є чимало будівель, верхи на яких робив  цей управний соколівський майстер.

У сім’ї, де зростав Петро  Іванович, було шестеро дітей: мав трьох братів і двох сестер. Сьогодні він єдиний з багатодітної родини. У 1940-му  одружився з сільською дівчиною Юстиною, з якою прожив у парі  62 роки. Кілька років тому  похоронив єдиного сина Ярослава. Тепер столітнього батька, дідуся і прадідуся доглядають невістка Катерина Іванівна, її дочки — Маруся й Уляна, онучка Іринка.

Петро Іванович щасливий, що має таких турботливих онуків і люблячу  правнучку.  Це його найбільша втіха і радість. І на душі  йому якось спокійніше, коли вдома є Уляна,  яка працює медсестрою  у  відділенні   дитячої реанімації Косівської ЦРЛ, бо вона є найпершим його лікарем.

Ігор СУСАК.
Фото автора.

0

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.