Безцінним скарбом народу є його мистецтво. Воно — міцний місток, що з’єднує покоління, вбираючи дух часу, оновлюючись, розквітаючи, зберігаючи обличчя нації, стає його візитною карткою. Якщо глибше заглянути в народну творчість, то можна помітити, що саме за допомогою елементів, мотивів орнаменту — закодованих символічних знаків наші предки спілкуються з нами.

Вивчаючи творчість народних майстрів, часто заходимо до робітні майстра і, здається, що час тут зупинив свій плин, все дихає історією. Зайдемо в одну з таких, У ній идить за нехитрим столиком-верстатом позначена життєвою мудрістю щира, усміхнена і привітна людина і щось ворожить над кусочком дерева. Залюбки поділиться з вами і таємницями своєї душі, і секретами творчості, і проявить, напевне, найщирішу гуцульську гостинність.

Це майстерня одного з патріархів гуцульської різьби, славного майстра з села Річки Василя Яковича Тонюка.

Гуцульський різьбяр Василь Якович Тонюк

Династія Тонюків вже протягом майже століття стоїть на сторожі традицій Річківської школи різьби. Батько Василя, Яків Васильович, — прекрасний різьбяр, вміло перейняв і гідно продовжив естафету творчості основоположника Річківської школи різьби Марка Мегединюка і дав путівку у життя не одному сільському юнакові. В майстерні Якова Тонюка різьбярству навчалися: П. Кіщук, В. Бичинюк, М.Копчук, М. Шмадюк, В. Шмадюк, П. Шмадюк, В. Якіб’юк з села Річки, В. Бойчук, В. Гнатюк і Л. Миклащук з с. Брустурів. Передав Яків Тонюк секрети своєї творчості і синові Василеві, який шанобливо ставиться до родинних традицій.

Прекрасним майстром різьби по дереву був і брат Якова Тонюка, Микола, роботи якого збереглися у племінника Василя Яковича. Саме завдяки династіям, де секрети батьківського ремесла передаються від діда до онука, від батька до сина, живе і процвітає наше прекрасне гуцульське мистецтво сьогодні.
Творчість Василя Яковича Тонюка, члена Національної спілки художників України, заслуженого майстра народної творчості — яскрава сторінка в гуцульському народному мистецтві. Вона уособлює традиції Річківської школи різьблення, представниками якої є Марко Мегединюк, М.Ф. Кіщук,
Я.В.Тонюк, М. Медвідчук, М.З. Кіщук, а також творчі надбання родинної спадщини, помноженої на талант і титанічну працю майстра. Поєднання різьби з інкрустацією, тонке відчуття матеріалу стали основою прекрасних мистецьких творів високого художнього рівня Василя Тонюка. У його майстерні вироби виготовляли від початку до кінця. Все це свідчить про те, що перед нами — справжній митець, гідний своєї епохи.

Народився Василь Тонюк 1928 року у селі Річці. Основною школою різьбярства він вважає батьківську майстерню, у якій працював уже з десятилітнього віку. Свою трудову діяльність розпочав 1944 року в артілі «Гуцульщина», філія якої знаходилася у рідному селі.

З 1962 року перейшов у Косівський художньо-виробничий комбінат, де працював аж до виходу на пенсію. За активну участь у виставках, творчу працю 1962 року Василя Тонюка прийняли в члени Спілки художників.

Творча діяльність майстра починається з 1954 року. Саме тоді він бере активну участь у обласних, республіканських і міжнародних виставках. Нагороджений орденом «Знак Пошани», золотими медалями ВДНГ.

Найпоширенішими техніками декорування своїх виробів майстер обирає глибоку різьбу, інкрустацію кольоровим деревом, здебільшого це червона груша, перламутр, металеві цвяшки. Дуже цікавою є інкрустація рельєфними вставками з червоної груші з подальшим доповненням їх інкрустацією та різьбою, що можна спостерігати у багатьох його роботах. Кращі роботи майстра експонували в музеях Коломиї, Косова, Києва, є в приватних колекціях у Канаді, Америці, Франції, Болгарії, Монголії.

Розквіт творчості Василя Тонюка припадає на 70-ті роки минулого століття. У цей час він отримує багато замовлень від музеїв, приватних осіб, особливо високих компартійних керівників, для яких престижно було отримати в подарунок вироби відомого майстра з Гуцульщини.

Майстер тонко відчуває композицію. Його вироби не перевантажені орнаментом, кожна його робота — це завершений твір, де по-мистецьки поєднано красу форми і декору. А майстерно виконана різьба на виробах, характерна тільки для нього, може бути зразком.

Особливістю творчості Тонюків є те, що більшість своїх виробів вони виготовляли токарним способом, бо мали у майстерні саморобний токарний верстат, який Яків Тонюк виготовив самостійно. До речі, верстат досить досконалої конструкції, працює і сьогодні.

У творчості Василя Яковича спостерігається майстерне застосування вишуканих точених форм виробів і вміле поєднання орнаменту з формою. Це помічаємо у мистецьки оздоблених наборах для пиття, тарелях, цукорницях, рахвах, пляшках тощо. Творчі пошуки майстра не обмежуються сувенірно-подарунковими виробами, він шукає себе і в малих архітектурних формах сакрального призначення. Його кіоти прикрашають не одну церкву Гуцульщини, та й далеко за її межами. Матеріалом для виготовлення своїх виробів обирає явір, грушу. Вони надають урочистості, святковості, а їхній колір співзвучний з елементами та мотивами орнаменту.

Сьогодні, не зважаючи на поважний вік, майстер не полишає творчої праці. Коли б ви не зайшли, побачите його в майстерні за роботою, хіба що на хвильку відривається «кутатися» біля маржини або допомогти дружині. Його працелюбності, творчій енергії можна щиро позаздрити. Як вірний сім’янин піклується про своїх дітей та онуків. Два сини та онук, теж Василь, закінчили Косівський мистецький навчальний заклад (сьогодні інститут ПДМ).

Василь Якович — прекрасний господар, у нього завжди порядок у домі й біля нього, допомагає дружині, яка прикута хворобою до ліжка. Напевне, кожен розуміє, коли такі проблеми в домі, а на додаток — турботи по господарству — так атмосфера аж ніяк не сприяє творчості. Але Василь Тонюк докладає усіх зусиль, щоб сісти за верстат, узяти різець у руки і порадувати шанувальників новими творами.

Вагомий здобуток творчої праці династії Тонюків щедро поповнив скарбницю Гуцульського мистецтва, а разом з тим, став цінним надбанням української культури. На прикладі творчості Василя Яковича Тонюка виховане не одне покоління молодих майстрів. З його мистецтва різьби черпають знання студенти Косівського інституту.

Щорічно з настанням теплих днів починається паломництво шанувальників гуцульського народного мистецтва, школярів і особливо студентів до майстерні відомого майстра, яка притулилася на пологому пагорбку між селами Річкою і Брустурами. На превеликий жаль, за верстатом найчастіше майстер сидить один, хоча є син, онуки, які мали би продовжити традиції славної династії Тонюків, утверджувати Річківську школу різьби.

Але все в житті змінюється, часом — і на краще. Тому ми впевнені, що в старенькій батьківській майстерні, де навіть стіни дихають творчістю, поряд із дідом сидітиме онук і черпатиме премудрості з прекрасного родинного джерела, продовжить славну династію Тонюків.

Й. ПРИЙМАК,
викладач Косівського інституту ПДМ ЛНАМ, доцент кафедри ПДМ.

Facebook коментарі
 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *